Маша ніяк не могла зрозуміти звідки взявся цей маленький пухнастий котик. Ще зранку його не було біля під’їзду. Наразі сидить такий маленький, голодний, дивиться своїми великими круглими очима на людей, а мимо нього проходять. Зупинилася одна Маша. Вона взяла того кроху на руки, а він ніжно притулився до дівчинки. «Пухнастий», подумки назвала його Маша. Та от біда, додому не впустять. Адже там наразі живе чужий дядя, якого мама привела у квартиру.
Маша його боїться. Жодного разу дядя Коля не підійшов до дівчинки й не поговорив. А діти на майданчику розповідали, що чужі дяді не люблять маленьких дітей. Що можуть сваритися, а то й руку підняти. Маша наслухалася, від того ще страшніше йти додому, а тим паче з маленьким кошеням. Вона знає, що мама їй не відмовить. Вони давно говорили про котика, та все ніяк не виберуть якого. А тут ось він маленький. Маша уже його любить.
З дядею Колею у дівчинки не складаються відносини. Вона боїться його, тікає у свою кімнату, закривається. Один раз він намагався зайти, та Маша плакати почала голосно, то дядя Коля відступив. Мама розмовляла з донькою, та Маша весь час повторювала, як добре їм було удвох. Наразі почувається чужою, лишньою. Тому що мама весь час обнімається з дядею Колею, сміються разом, щось шепчуться. А Маша сидить одна в кімнаті. Раніше мама весь час проводила з нею, своєю донечкою.
Маша тихенько зайшла у квартиру, Пухнастий сидів у неї на руках. Він зігрівся і тихенько муркотів. Дівчинка швиденько пройшла у свою кімнату і закрила за собою двері. Нарешті непомічена. Але ж кошеня їсти хоче. Поклала його на ліжко, а сама пішла на кухню. Там мама з дядею Колею сиділи за столом і усміхнені не зводили погляду один з одного. Маша підійшла до холодильника, коли мама нарешті її помітила. Вона почала готувати на стіл, але дівчина просила тільки молока.
– А це хто в нас? – дядя Коля дивився на підлогу.
Маша оглянулася. Пухнастий стояв на порозі й тихенько муркотів. Дядя Коля ніжно взяв на руки котика, гладив і поглядав на Машу.
– Підемо в зоомагазин і купимо йому все необхідне. Як назвемо це диво?
– Пухнастий, – тихо сказала Маша.
– Красиве ім’я. В дитинстві в мене також котик був.
– Сварити мене не будете?
– За що? Ти таке кошенятко принесла додому красиве. Давайте швиденько їсти й підемо в магазин.
Маша щасливо усміхалася. А говорили дядя страшний, а він такий добрий.
