Маша ніяк не могла зрозуміти звідки взявся цей маленький пухнастий котик. Ще зранку його не було біля під’їзду. Наразі сидить такий маленький, голодний, дивиться своїми великими круглими очима на людей, а мимо нього проходять.

Маша ніяк не могла зрозуміти звідки взявся цей маленький пухнастий котик. Ще зранку його не було біля під’їзду. Наразі сидить такий маленький, голодний, дивиться своїми великими круглими очима на людей, а мимо нього проходять. Зупинилася одна Маша. Вона взяла того кроху на руки, а він ніжно притулився до дівчинки. «Пухнастий», подумки назвала його Маша. Та от біда, додому не впустять. Адже там наразі живе чужий дядя, якого мама привела у квартиру.

Маша його боїться. Жодного разу дядя Коля не підійшов до дівчинки й не поговорив. А діти на майданчику розповідали, що чужі дяді не люблять маленьких дітей. Що можуть сваритися, а то й руку підняти. Маша наслухалася, від того ще страшніше йти додому, а тим паче з маленьким кошеням. Вона знає, що мама їй не відмовить. Вони давно говорили про котика, та все ніяк не виберуть якого. А тут ось він маленький. Маша уже його любить.

З дядею Колею у дівчинки не складаються відносини. Вона боїться його, тікає у свою кімнату, закривається. Один раз він намагався зайти, та Маша плакати почала голосно, то дядя Коля відступив. Мама розмовляла з донькою, та Маша весь час повторювала, як добре їм було удвох. Наразі почувається чужою, лишньою. Тому що мама весь час обнімається з дядею Колею, сміються разом, щось шепчуться. А Маша сидить одна в кімнаті. Раніше мама весь час проводила з нею, своєю донечкою.

Маша тихенько зайшла у квартиру, Пухнастий сидів у неї на руках. Він зігрівся і тихенько муркотів. Дівчинка швиденько пройшла у свою кімнату і закрила за собою двері. Нарешті непомічена. Але ж кошеня їсти хоче. Поклала його на ліжко, а сама пішла на кухню. Там мама з дядею Колею сиділи за столом і усміхнені не зводили погляду один з одного. Маша підійшла до холодильника, коли мама нарешті її помітила. Вона почала готувати на стіл, але дівчина просила тільки молока.

– А це хто в нас? – дядя Коля дивився на підлогу.
Маша оглянулася. Пухнастий стояв на порозі й тихенько муркотів. Дядя Коля ніжно взяв на руки котика, гладив і поглядав на Машу.
Підемо в зоомагазин і купимо йому все необхідне. Як назвемо це диво?
– Пухнастий, – тихо сказала Маша.
– Красиве ім’я. В дитинстві в мене також котик був.
– Сварити мене не будете?
– За що? Ти таке кошенятко принесла додому красиве. Давайте швиденько їсти й підемо в магазин.

Маша щасливо усміхалася. А говорили дядя страшний, а він такий добрий.

Оцените статью
Маша ніяк не могла зрозуміти звідки взявся цей маленький пухнастий котик. Ще зранку його не було біля під’їзду. Наразі сидить такий маленький, голодний, дивиться своїми великими круглими очима на людей, а мимо нього проходять.