Сьогодні в мене ранок не задався взагалі. Машина відмовилась заводитись, а мені на зустріч необхідно їхати. Хоч в зустрічі більше зацікавлена інша сторона, через те, що я мав давати в кредит гроші на бізнес, проте марку втрачати не можна в жодному разі. Вирішив бігти на автобус. Зупинка тут в десяти хвилинах не дуже швидкої ходи. І тут, як на зло, не встиг на автобус. Довелося викликати таксі. Скільки часу вже та нервів потрачено з самого ранку.
Таксі приїхало вчасно. Але хто б міг подумати, що й тут щось піде не так. Тільки но я відкрив двері, щоб сісти, пере ді мною вскочив до таксі хлопець, років двадцяти. Дуже вибачався, сказав, що поспішає на зустріч, що вирішить йог майбутнє. Моя межа кипіння вже просто зашкалювала. Таксі поїхало без мене. В решті решт я запізнився на зустріч двадцять хвилин.
Зайшов до ресторану, де була призначена зустріч. Та вгадайте, хто ж там сидів? Правильно, той хлопець, що вкрав моє таксі. Коли він мене побачив, почервонів, мов рак. А я заходився сміятись. ситуація смішна, та в дечому абсурдна. Світ тісний.
Хлопець цей виявився дуже привітним та сором’язливим. Ми розговорились, ранок в нього не задався, так само я і в мене. В результаті, ми таки почали співпрацювати. Та як виявилось не дарма. Ще ні з однією людиною я не мав таких успішних контрактів. Зараз ми вже підтримуємо спілкування як друзі, проте той роковий день, та вкрадене таксі згадуємо досі.
