Ми завжди влітку їздили на відпочинок на море. Як правило, кудись за кордон. Так і спланували цьогоріч. Хоч наша сім’я поповнилася донечкою. Але вона ще зовсім маленька, щоб їхати під палюче сонце. Проте вдома з кимось зі своїх можна залишити на десяток днів.
Так і вирішили. Звісно, няню винаймати ще й на такий термін не зовсім випадає. Це повинна бути своя людина. Батьки чоловіка постійно крутяться біля мене, незважаючи на те, що свекруха ще й працює. Однак забігає поняньчити внучечку ледь не щодня.
Я радію, що в мого чоловіка такі турботливі батьки. Свекор також часто мене виручає, дає можливість відпочити, а сам гуляє з коляскою. Тому мені совісно їх просити сидіти біля дитини, поки ми будемо на відпочинку.
Зрештою, є моя матір, яка вже два роки, як на пенсії. Однак вона не поспішає мені допомагати. Сидить цілими днями з сусідами на лавці. Каже, що їй ніхто не допомагав дітей бавити, то і вона не буде.
Звернулася до неї з проханням, все-таки виручити нас, бо путівки вже на руках. Пояснила ситуацію. Матір спочатку обнадіяла. Сказала, що підійде перед нашим від’їздом за день-два, щоб отримати інструктаж, як поводитися з немовлятком.
Я зраділа, що все так просто вирішилося. Ввечері радістю поділилася з чоловіком.
І ось ми вже склали чемодани, а матір не появляється. Я зателефонувала, щоб нагадати її про обіцянку, а вона мені заявляє:
-Вибач, дорога. Я он зі сусідкою зібралася цього ж дня їхати в санаторій.
Я аж присіла від її слів:
-Мама! Ти ж обіцяла! Що ж тепер мені робити? – ледь не плачучи, вимовила я.
-Не знаю! Знайди собі няню, – байдужим голосом кинула вона.
Я так і зробила. Попросила сусідку, з котрою була в чудових стосунках. Вона погодилася. А з матір’ю я тепер рідко спілкуюся. Мені ніколи, бо дитина поглинає весь мій час. А вона не здогадається, щоб мене провідати, погомоніти за чаєм, як матір з дочкою.
Ну й хай. Це її життя!
