Моє розуміння про родину поламане у всіх значеннях, що тільки може бути. Я не вірю, чи можливо, не можу просто зрозуміти, як це мати родину. Мати матір, яка тебе розуміє, та підтримає, не засудить та допоможе. Мати батька, який має власну думку, а тим паче може її відстояти.
Моя мати вигнала мене на вулицю, коли мені було шістнадцять. І справа йшлось не про вагітність, чи, можливо, про наркотики, як в багатьох буває… я їй просто набридла. Ця жінка, вирішила, що в шістнадцять років, не маючи нічого за душею, навіть атестата про закінчену школу, я готова до дорослого та самостійного життя. Одного дня, коли я повернулась зі школи, просто побачила всі свої речі зібрані до валізи. Мати кинула з кімнати “тобі час. Прощавай”. Вона навіть не вийшла до мене, щоб побачитись в останнє. Ви знаєте, в мене не було сліз. Не було гірко на душі. Якось просто пусто було. Пусто в серці, пусто в голові. На автоматі я пішла до спальні, взяла з таємного місця свої збереження, на кухні прихопила мамині, та мовчки вийшла. Заблокувала номери батьків. Поїхала до подруги. Вона прихистила мене на тиждень, поки я не знайшла власне житло. Грошей я мала достатньо, щоб прожити до випускного, а потім піду на роботу.
Жилось мені самій складно. Дівчина, яка не має вищої освіти дуже обмежена у виборі роботи. Через деякий час мене скоротили на роботі, знайшли кращого кандидата. Так, я опинилась на вокзалі. Сидячи там, я спостерігала за бездомними. За тим, як вони голодні та холодні не знали, куди їм подітися, що їм робити, та взагалі, як жити далі. Мене охопила злість. Яв вирішила, що даю собі місяць, аби змінити своє життя на краще. Так, щоб на вокзалі опинятись виключно для поїздки на відпочинок. я не знедолений, просто маю складну долю, аніж інші. От і все.
Я встала, високо підняла голову, та впевненим кроком пішла до готелю. Немає чого опускати руки. Мене хтось схопив за руку. Я аж трішки злякалась, занадто вже була поглинута своїми думками, та планами на майбутнє. Мене зупинив чоловік, приблизно мого ж віку. Десь двадцять п’ять років. Ми познайомились. Виявилось, він також збирався до готелю. З самого початку як я прийшла на вокзал, він за мною спостерігав. Ми роззнайомились, після того, як зселились до номерів, вирішили разом сходили на вечерю. Потім зустрілись ще раз, потім ще. Потім наші зустрічі поросли в повноцінні відносини. Я розповіла йому про свою нелегку долю. Вперше бачила, щоб хтось так мені співчував, ніби сам пережив мою долю.
Через рік відносин ми одружились. Я переїхала з ним до іншої країни. Згодом у нас з’явились діти. Він допоміг мені відчути що таке родина. Яку велику роль грають в нашому житті підтримка та кохання. Вони ніби окриляють. Дають тобі наснагу до життя, та сили, вийти з будь-якої ситуацію. Навіть коли здається що це вже кінець.
Маленька зустріч, яка змінила моє життя назавжди. А про свою матір я нічого не чула. По правді сказати, навіть не хочу чути. Не те щоб бачитись. Маю велику образу на неї за мою поранену психіку та розірваний квиток в життя.
