Моя дочка ніколи не хотіла навчитися готувати їжу. Звичайно, як мама, я по-різному намагалася повернути її до кухні, але це все закінчувалося насмішками у мою сторону, мовляв, вона не хоче все життя простояти на кухні так, як я. Звісно, вона хоче мати сім’ю, але хоче жити так, щоб вдома не готувати.
Я багато разів їй пояснювала, що так може бути у двох випадках: або харчуватися у ресторані, або купляти напівфабрикати. Для цього треба добре вийти заміж, або відповідно заробляти.
Може б і переконала доньку, що жінка має добре готувати, але аргументів у її користь додала зайва вага. У дочки ще з підліткового віку є проблеми із зайвою вагою, тому вона дуже часто починає з нею боротьбу голодуванням — кефір та гречка. Правда, довго не витримує, бо у нашій сім’ї всі люблять поїсти, але якийсь тимчасовий результат буває. Саме через це моя донька заявила:
— Якщо буду готувати — треба пробувати. А так — не готую і не поправляюся. І все!
Ну, все — то все. Але так було до того часу, поки не вийшла заміж і не народила дитину. Після заміжжя почалися проблеми з чоловіком, бо йому набридла гречка постійно, а кефір він взагалі не любить. Її аргументи про те, що харчування має бути роздільне і нежирне, його не переконали. Він почав харчуватися в кафе, але без неї.
Кожного вечора, після роботи, Вадим заходить у кафе поблизу їхнього дому, вечеряє, відпочиває й аж тоді приходить до жінки й дитини.
Його перестали цікавити проблеми сім’ї, а на моє зауваження про те, що Катя не може весь день бути з дитиною, він заявляє, що Катя й так нічого не робить по дому і для нього особисто теж. Відносини в сім’ї напружилися до межі.
Я натякнула доньці, що вона через якісь свої принципи, в тому числі й відмову готувати щось, може втратити чоловіка. Який би він не був, але вона взяла з ним шлюб.
До цього всього ще й син одружився. Привів у дім невістку — зовсім молоде дівчатко, тендітне, худеньке. Але, як вона готує! Швидко, спритно, а, як смачно! Вона все вміє: і запекти м’ясо, і фарширувати рибу, а тістечка які випікає. Чудо, а не невістка!
Мене взяла заздрість. Як же тій свасі вдалося так її навчити? Я ж вмію все робити, а дочці того передати не змогла. Я нікому нічого не кажу, бо з ким будеш таким ділитися, але сама дуже страждаю від цього і переживаю за доньку.
А в суботу невістка запросила Катю з чоловіком на каву до нас. Я була не проти, навпаки дуже зраділа, що діти дружать.
Невістка стіл накрила, все вдалося, все було дуже смачно. Мій син дуже пишався, виглядав задоволеним і щасливим. Але мене турбує інше. Я побачила, з яким захопленням дивився на невістку Вадим. Весь вечір він сидів і мовчки спостерігав за нею. Що з цього вийде, не знаю. Але я відчуваю свою провину в цій ситуації.
