Мені 38 років, а я так і живу з батьками. Закінчити навчання не зміг, створити власну родину навіть не пробував, про власних дітей взагалі мови бути не може

Ніколи не одружуватися без кохання. Я усвідомив цю життєву істину, коли був ще малою дитиною. Тато одружився з мамою, коли та була при надії. Ніякої любові між ними не було. «Весілля по зальоту» казали в селі злі язики, але це була чиста правда.

Думаю саме через це у нашій родині ніколи не було спокійно. Крики, сварки, взаємні докори та образи – це єдине, що чув я з дитинства. Інколи й мене перепадало на горіхи. Просто через те, що невчасно втрутився у їх «милі бесіди».

Правда це була не найбільше біда, як на мене. Страшним був той факт, що господиня з мами ніяка. Вона не вміла готувати, не прала речі, не знала, що таке чистота та порядок. Коли я був дитиною, то самотужки дбав про себе, а згодом ще й про меншого брата. Інколи мені здається, що він вижив у цій родині лише завдяки мені.

Батько теж не подарунок. Постійно надутий та суворий. Я ніколи не чув від нього доброго слова й похвали. Щоб я не робив – він усе критикував. Хоча сам жодного разу не показав мені як потрібно робити те чи інше. Він говорив мені, малій дитині, що з мене нічого не вийде. З дитинства моє життя було заплановане на провал. Думка про те, що я нічого не вартий супроводжує мене усе життя.

Частково батько мав рацію. Мені 38 років, а я так і живу з батьками. Закінчити навчання не зміг, створити власну родину навіть не пробував, про власних дітей взагалі мови бути не може.

Я не живу, а існую на цьому білому світі. Чи можна ще змінити життя на краще, часто запитую я себе перед сном. А потім в голову одразу підкрадається інша думка «А хіба це уже має сенс?»

Оцените статью
Мені 38 років, а я так і живу з батьками. Закінчити навчання не зміг, створити власну родину навіть не пробував, про власних дітей взагалі мови бути не може