Ніколи не думала я, що буду говорити такі банальні речі, але наскільки б банальними вони не були, потрібно прислухатись і завжди дотримуватись цих простих істин.
Насолоджуйтесь кожною секундою, проведеною із коханою людиною, бо ніколи не знаєте, коли такі моменти стануть останніми.
З Іваном ми познайомились ще за університетських часів. З перших днів знайомства я відчула, що юнак мені подобається, і я йому, очевидно, теж. Так ми і почали зустрічатись, разом гуляти та менше уваги приділяти навчанню. На четвертому курсі ми поговорили і вирішили переводитись на заочну форму навчання, аби більше часу проводити разом та і заробляти гроші на спільне проживання.
Плани ми потихеньку втілювали в реальність. Потрібно було бачити ту радість від отримання першої зарплатні і забирання речей із гуртожитку. Тоді ми з’їхали на першу спільну орендовану квартиру.
Як тільки ми отримали дипломи бакалаврів, то я повідомила коханому, що скоро нас буде троє. Хлопець був радий і через кілька днів зробив мені пропозицію руки та серця. Пишне весілля ми не планували, оскільки моє положення не дозволяло. Зібралися найрідніші люди і ми посиділи у теплому колі відразу після розпису.
Та одного ранку сталось щось страшне. Коли я прокинулась і, як завжди, потягнулась поцілувати чоловіка, то зрозуміла, що він не дихає. В моїй голові промайнуло все життя. Я не могла повірити у це, тому намагалась потрусити Ваню, змусити прокинутись. Але серце його на той момент уже не билось.
Неможливо передати мій стан протягом наступних місяців. Добре, що тоді у мене під грудьми билось серце сина, як останній подарунок від коханого чоловіка. Тільки це мене і відволікало від дурних думок.
Ще через кілька місяців народився синочок. Він був дійсно єдиною розрадою і щастям для мене. Можна сказати, що єдиною причиною жити. А татко точно дивиться на нас із неба і допомагає жити щасливо. Я щиро вірю в це.
