Мені необхідна допомога! Всіма силами намагаюсь себе перебороти, дати малюку любов та підтримку, яку його рідний батько просто не зміг дати. Це тяжко. Думки про малого лягли валуном на мою спину, з кожним днем у мене все менше сили, щоб його тягнути.

Я зі своєю дружиною познайомився випадково. Коли я навчався на останньому курсі університету, на заочному, у нас була сесія. Зрозуміло, що два три місяці у нас були пари, а потім вже самі екзамени. На цей час я переїхав до гуртожитку. Ввечері, як і всі відповідальні студенти, ми збирались в одній кімнаті та влаштовували вечірки. На одній з таких вечірніх гулянь я й познайомився з Танькою. Вона була така сором’язлива, сиділа тільки посміхалась всім. Ні з ким особливо не спілкувалась. Я вирішив познайомитись. Мене так зачарувала її посмішка.

У нас почались відносини. Все складалось дуже добре, аж поки я не дізнався, що в неї є дитина. Малюку тоді було всього рік. Вона тому на заочному й навчається. НА питання, де батько, вона відповіла, що його немає. Спершу я зрозумів це як те, що він просто пішов, не бажаючи брати на себе відповідальність. Але коли вона розплакалась, я зрозумів, що щось не так просто. Виявилось, його вже немає на цьому світі. Загинув в автокатастрофі. Мені аж соромно стало за свої погані думки за Тетяну. Звісно, ребром стало питання, зможу я прийняти чужу дитину, як свою рідну, чи ні. Все це дуже складно. Наші відносини ніби взяли перерву на місяць. Таня поставилась до цього з розумінням. Аж поки одного ранку вона мені подзвонила, та сказала, що у нас буде вже спільна дитина. Ми зустрічались понад рік, але я гадав, що цього не станеться, ми захищались. Новина мене шокувала. Діватись було нікуди. Весілля ми не відзначали, просто посиділи в ресторані з родиною. За час вагітності дружини я почав звикати, що в мене вже є один син, а скоро з’явиться ще один. Душа стала ніби важчою. Тільки не в поганому сенсі, ні. Я ніби став повноціннішим. Щасливішим. Гадав, далі буде тільки краще.

Коли народився наш спільний син, в мені ніби щось перемкнулось. Мені стало тяжко сприймати дитину Тетяни. Він мені геть не рідний. Всі позитивні емоції, які я почував до нього до народження рідного сина, просто стерлися. Малий почав мене дратувати.  Навіть те, що він просто просив його обійняти викликало в мене негативні емоції. Мене це розриває на частинки. Дитина ні в чому не винна! Все це я розумію, проте що робити, не знаю. Сказати дружині не можу. Вона й так хвилюється з цього приводу. Мої батьки не надто привітно її прийняли в нашу родину. А тут ще і я. Всіма силами намагаюсь себе перебороти, дати малюку любов та підтримку, яку його рідний батько просто не зміг дати. Це тяжко. Думки про малого лягли валуном на мою спину, з кожним днем у мене все менше сили, щоб його тягнути. Мені необхідна допомога.

Оцените статью
Мені необхідна допомога! Всіма силами намагаюсь себе перебороти, дати малюку любов та підтримку, яку його рідний батько просто не зміг дати. Це тяжко. Думки про малого лягли валуном на мою спину, з кожним днем у мене все менше сили, щоб його тягнути.