Мене звати Василина і мені уже тридцять чотири роки. Я доросла, самостійна і розумна людина. Жінки у такому віці як я уважно ставляться до вибору другої половинки.
Зараз я уже не думаю про те, що подумає про мене кавалер і чи я йому сподобаюся, тепер для мене головне чи сподобається він мені. Я розумію, що мені потрібен чоловік з яким я буду відчувати себе комфортно і через це я на побаченнях звертаю увагу на дрібниці.
Мені останнім часом не щастить з кавалерами. Після двох останніх побачень я зрозуміла, що вони дуже скупі і тому нам з ними не по дорозі.
Я познайомилася з Іваном на сайті знайомств. Після довгого листування ми зустрілись та пішли у театр. А потім я запросила його до себе в гості і сказала, щоб він приніс з собою половину вечері. Він прийшов до мене додому з квітами та невеличкою піцою. Я здивувалась, бо піца була дійсно маленькою і нею могла перекусити тільки одна людина. Тому я запитала його:
– А чому піца одна і така маленька?
– Я сподівався, що ти ще щось приготуєш і я їм дуже мало. А жінкам потрібно берегти фігуру, тому нам вистачить. – відповів чоловік.
Він не хотів витрачати гроші на вечерю і сподівався, що я її приготую власним коштом.
Через декілька хвилин він мені розповідав, який він розумний та талановитий. Але мою думку уже не можна було змінити. Я запам’ятала маленьку піцу і такого жадібного чоловіка поряд зі собою я бачити не хочу.
Івана здивувало те, що я більше не хочу його бачити і він вирішив не здаватись. Тому мені прийшлось заблокувати його номер телефону, бо він постійно мені телефонував.
Через деякий час я познайомилася з новим кавалером, з яким ми довго гуляли містом. Я дуже замерзла та зголодніла, тому сказала йому, що потрібно піти у ресторан, щоб повечеряти. Він погодився, а коли розкрив меню і побачив ціни, то скривився та замовив один кусок торта на двох.
Я не розумію чому останнім часом мені не щастить з кавалерами. Невже я не заслуговую на щастя поряд з щедрим чоловіком?
