Мами не стало рік тому, тато залишився сам. Йому вже 78, він має свою хату в селі, він ще при пам’яті й був на своїх ногах. Але через хронічні хвороби, в нього почалися проблеми з ногами й він став менше ходити.
Ми з чоловіком живемо в міст. В нас є квартира, є діти, внуки, робота. Старший син часто навідується до нас з сім’єю, а ось молодшого ми бачимо дуже рідко. Дітям ми допомагаємо всім, чим можемо, поки маємо здоров’я.
Мій батько дуже хороша людина, золотий чоловік. Він зранку встає, миється, одягається, сам може собі їсти приготувати щось, словом, він дуже самостійний. Але ця біда з ногами трішки підкосила його, він тепер без палки не пересувається. І найгірше, він нікого не слухає. Як я його тільки не просила переїхати до нас жити, в нас місце є, я завжди поряд. Але він як баран вперся. Не може він без своїх грядок, курочок і Барсика жити. Я вже стільки сліз виплакала, переживаю за нього сильно.
Ми з чоловіком їздимо до нього кожних вихідних, привозимо продукти, одяг і все, що він попросить. Купили йому телефон, навчила його дзвонити та підіймати слухавку.
Подруга мені порадила найняти якусь жінку в селі, щоб за ним приглядала час від часу. І я знайшла її. Це сусідка мого тата, вона тільки на пенсію вийшла і її скоротили. Ми домовилися з нею, я пояснила їй, що треба щось зварити йому, щоб він теплого з’їв, кілька разів на день заглянути, впевнитися, що з ним все гаразд, тиск поміряти, ліки необхідні дати. Вона з радістю погодилася. І головне, тато не проти.
Пройшло близько тижня. Мені зателефонувала моя зведена сестра. Я про неї не згадувала, бо її у нашому житті ніколи й не було. Віра — татова донька від першого шлюбу. Вона ще десятки років після смерті мами, виїхала за кордон. Там і живе по сьогодні.
Вона почала розмову з криків про те, яка я жахлива і безсовісна донька, що тата скинула на плечі чужої жінки, а сама живу собі горя не знаючи. Що, якби я була нормальна, то тата б до себе на квартиру забрала. Я теж не промовчала. Запитала її, де вона є, чому до тата не дзвонить, чому не цікавиться ним. Їй там за кордоном звісно краще видно, що в нас тут твориться. І вона кинула слухавку…
А потім я приїхала до тата в село і зустріла сусідок, які почали мене відчитувати, що з батьками так не можна, що я погана донька. Я не розумію, що не так з людьми. Чому вони пхають носа не у свою справу? З татом все добре, тітка Люба задоволена, що не так?
