Ми з дружиною одружились одразу після закінчення школи. Після весілля в нас народився син, а через три роки дочка. У нас була щаслива сім’я і ми дбали одне про одного. Я влаштовувався на хорошу роботу і згодом ми купили квартиру та машину. Ми були дуже щасливими.
Час швидко йшов і наші діти закінчили школу та вступили в університет. Наталя та Микола добре вчились і ми ними дуже пишались. Наш син та дочка були дуже дружніми і завжди підтримували один одного.
Згодом діти отримали дипломи та знайшли хорошу роботу. А потім одружився старший син, а згодом вийшла заміж і дочка. Микола узяв у кредит житло, а Наталя почала жити в свекрухи вдома. Ми раділи за них, бо у них все було добре. Але згодом брат з сестрою почали постійно сваритись.
У Миколи на роботі почались проблеми і він боявся, що його звільнять і він не зможе виплати кредит. А Наталя постійно сварилась зі свекрухою і більше не хотіла жити у її квартирі. Ми старались не пхати носа у життя своїх дітей, але нам було боляче дивитись на їхні постійні сварки.
Ми з дружиною хотіли помирити їх, але не знали як. Одного разу до нас приїхала дочка і сказала, що ми з дружиною маємо написати заповіт, половину квартири віддати їй, а другу половину – брату. Я був здивований і не планував писати заповіт. Наталя сказала, що коли ми з дружиною помремо вони продадуть квартиру і гроші розділять пополам.
Мені п’ятдесят вісім років, а дружині п’ятдесят п’ять років і ми не плануємо йти в інший світ. Ми плануємо жити і насолоджуватись життям. Ми хочемо подорожувати, я планую придбати нову машину. А наші діти вирішили, що ми уже їм не потрібні.
Я не розумію, що сталось з нашим сином та дочкою, вони завжди любили нас і добре ставились одне до одного. Я зателефонував до сина і він сказав, що теж просить нас написати заповіт. Він хоче виплатити кредит за квартиру, яку він придбав грошима вторгованими після продажу нашого житла. А дочка немає власного житла і більше не хоче жити зі свекрухою, тому хоче бути впевненою, що вона отримає половину квартири коли нас не стане.
Я думаю мої діти уже говорили про заповіт. Мені дуже образливо, бо ми з дружиною ще молоді і сповнені сил, а діти наше майно ділять. Я відмовив їм і сказав, що складу заповіт коли вважатиму за потрібне. В мене таке враження, що через проблеми з грошима і житлом вони ладні нас отруїти. Знаю, що так не можна говорити, але діти постійно говорять, що їм потрібна наша квартира.
А як ви б вчинили на нашому місці? Як пояснити дітям, що вони самі мають розв’язати свої проблеми і не сподіватись на нашу квартиру? Адже, у нас з дружиною усе життя попереду.
