Якось матір мого чоловіка заявила, що не хоче виховувати онучку і погодиться допомагати тільки із внуком. Нібито із дівчатками вона не знає як себе поводити. Коли я почула такі слова, то мало свідомість не втратила. Саме тоді я чекала на малюка і вже знала, що буде дівчинка. Можете собі уявити, як у такому випадку сприймаються такі слова.
Коли про результати УЗД дізналась свекруха, то почала ось так кричати і говорити неприємні речі.
– А дівчатка вам чим не догодили? Навпаки я думаю, що з ними легше справлятись. Ось ваш син також донечці зрадів – почала виправдовуватись я.
– Та мені вже тепер тільки сподіватись на те, що у молодшого сина хлопчик буде. От там я вже й допомагатиму – відповіла мені вона, ніби не почула питань.
Цю фразу я вже проігнорувала і пішла собі готувати вечерю. Коли Наталя Богданівна пішла додому, то в мене автоматично полились сльози. Настільки боляче та образливо мені ще ніколи в житті не було. Я не могла зрозуміти, як можна звинувачувати мене в тому, що я ніяк змінити не можу.
Коли моя Злата таки народилась, то я постійно відчувала себе винною. З дня на день картала, що принесла свекрусі стільки неприємного, не виправдала її очікувань. Особливо коли вона заводила розмови про те, що пора думати про другу дитину, а саме про хлопчика.
Та всі ці дурні думки пішли з голови тоді, коли я цілодобово була зайнята справами, доглядом за дитиною. Для себе я була твердо переконана, що дочку дуже люблю і нікому ображати її не дозволю.
Скільки діток родиться із вадами, наша – повністю здорова. Чому б не порадіти цьому, а постійно шукати якісь недоліки та гнівити Бога?
Тоді сталось ще страшніше для свекрухи. Я дізналась, що знову вагітна. І знову у нас із чоловіком буде доня. Тоді Наталі Богданівні стало погано в прямому сенсі цього слова. На щастя, добряче тоді розрядила ситуацію моя Златочка, яка шалено раділа, що можна буде із маленькою сестричкою давитись ляльками.
Не встигла я народити другу дитину, як матір чоловіка почала переконувати мене завагітніти знову і таки народити їй онука. Кожного дня ми говорили про це. А мене ця тема вже починала дратувати. Невже не можна дати нам спокій?
Я стараюсь не брати близько до серця слова Наталі Богданівни, але і геть ігнорувати не виходить.
До самого народження дитини я навмисно не розказувала родичам, яке ім’я малюку ми обрали. Цим хотіла показати свою образу. А вийшло так, що ще й вони на мене образились. На виписці були всі набундючені, як індики.
Не знаю, як буде далі, а поки прихильності у родичів чоловіка я так і не заслужила.
