Признаюся, я вперше в житті пишу таку історію, хоч в це і важко повірити, але кожне слово написане мною – чиста правда. Слава Богу, що все добре закінчилося.
Зараз мені 44 роки. Моє дитинство припало на радянські часи. Я виріс у простій сім’ї, нас було троє, я середня дитина. Шкільні роки минули, як у всіх, з піонерськими краватками та думками чому у нас все так погано та мріями про щасливе життя за кордоном.
Коли мені стукнуло 14 років помер мій батько. Ми з мамою і двома братами залишилися самі. І тут нас спіткали жахливій реалії життя. Відсутність грошей, незмога купити нормального одягу та взуття. Звісно, моя мама старалася, як могла, була відповідальною і чесною людиною та в цей час перспективи для жінки були обмеженими.
Щоліта, з 15-ти років, я з разом з бригадою халтурників їздив на заробітки. Займалися ми будівництвом ангарів, гаражів. Платили, як на той час, досить непогано. Статури я міцної та й роботи ніколи не цурався.
Закінчивши 9 клас, я вступив в училище, де навчався на тракториста і шофера. Вчився непогано, але й частенько пиячив. Я не новачок в цій справі, адже випивав ще на заробітках разом з іншими чоловіками після важкого робочого дня.
У 16 років моя тодішня подруга повідомила, що вагітна. Ми були однолітками і її мама наполягала на одруження. Я, звичайно, погодився. Подруга з мамою вирішили переїхати народжувати до міста, а я залишився чекати у своєму селищі, яке було 50 км від міста.
Коли дитина народилася, вона подзвонила мені і повідомила, що приїде. Проте подруга приїхала сама-самісінька! Одразу виникло питання: що ж сталося? Як виявилося, її мати, одразу після народження дитини, налякалася невідомо чого і вмовила доньку залишити дитину в лікарні. Наговорила їй, що я молодий та безнадійний, навіщо собі життя “ламати”. Так благала мою подругу, що та погодилися залишити дитину.
Я був шокований, сказав, щоб вона скоріше дзвонила до мами і просила все виправити. Вона подзвонила та зі сльозами на очах благала матір повернути дитину, проте було вже пізно. Виявилося, що дитину усиновили, але ми так і не дізналися хто – все засекречено. З подругою ми зустрічалися ще декілька разів, а потім розлучилися.
Після закінчення училища я вирішив здобути вищу освіту та пішов вчитися на агронома. Там я познайомився з схожою дівчиною. Невдовзі вона повідомила, що чекає від мене дитину. Зважаючи на минулий досвід, я одразу вирішив одружуватися. Мені на той час було 19 років, а дружині – 17.
Живемо щасливо в шлюбі вже 25 років. У нас троє чудових діток. Здобувши вищу освіту – я не сидів без діла, влаштувався на роботу в тепличний комбінат. Робити було багато, зарплати низькі, житло ми знімали та й жили досить бідно. Попрацювавши певний час, мене забрали в армію на рік, тоді такий закон був. Моїй дитині тоді якраз виповнилося три роки, відкупитися від армії не було за що, тому довелося їхати.
Повернувшись з армії зразу пішов на роботу. От в суботу приїхав, а в понеділок вже вийшов на зміну. Фахівцем я був добрий, тому одразу заслужив репутацію незамінного працівника.
Відверто кажучи, довгих 10 років, ми буквально голодували. Знімали скромне житло, грошей ледь вистачало на всякі дрібниці. Для підприємства я справжня знахідка: працював без вихідних та відпусток, ловив все на ходу, їздив на всі семінари та навчання, відповідно й показники ставали кращими. Потім було стажування за кордоном, де я отримав хороші знання по новітнім технологіям і став справжнім фахівцем. Та грошей й далі не було, і власного житла, також. Як я все це витримав – не знаю, дружина нарікала, що мене не цінують, а робота дармова.
Ой, скільки всього було та нарешті Бог і мене почув. За всі роки роботи я познайомився з багатьма людьми, тоді ще навіть не підозрюючи, що вони стануть мені в пригоді.
Працював я порядно,то ж мій директор помітив це та почав вчити мене, як можна заробити більше грошей. Ось я і почав робити різні речі, які приносили шалений дохід, порівнюючи з тогочасними зарплатами, без податків та всього іншого. Це було, як хобі, без відриву від виробництва. І все виходило чудово!
Вже через п’ять років у мене було декілька квартир та машин, а також нежитлові приміщення, які я здавав в оренду. Батькові на могилі нарешті у весь ріст встановили пам’ятник, огорожу – все по-багатому. Мамі також допомагав у всьому. А мою дитину, яку колись покинула моя подруга шукав мало не весь світ. І таки знайшли! Коли ми зустрілися, то я йому відверто про все розповів. Він зрозумів та пробачив мені, то ж тепер ми частенько зустрічаємося.
Моя дружина підтримує наше спілкування. І от саме зараз я в тиші стою на веранді свого заміського будинку та дивлюся в небо таким рішучим та злегка хитрим поглядом.
Я впевнений у завтрашньому дні, бо тепер я знаю, як це починати з нуля та й на безліч інших запитань вже знаю відповіді. Я досі працюю агроном, щоправда мене також обрали депутатом, та мені з легкістю вдаєтся все це поєднувати. Зараз я дотримуюся здорового способу життя, ходжу в тренажерний зал та багато гуляю з дітьми.
Як на мене це і є справжнє щастя. Дякую Господу за все!
