Мої батьки були дуже щасливими у шлюбі і тому я завжди мріяв про велике кохання та сім’ю. Але, на жаль, мої мрії так і не здійснились. Після закінчення школи я закохався в чудову дівчину з якою ми зустрічались чотири роки, а потім одружились. Ми любили, поважали і розуміли один одного. Але через вісім місяців після весілля моя дружина захворіла та померла. Я тоді відчував себе нещасним і розбитим. Знайомі говорили мені, що час вилікує мою рану, а я не уявляв свого життя без Мар’яни.
Ще з дитинства я мріяв про щастя, але не судилось. У моїх батьків було двоє дітей: я і моя сестра Наталя. Мої батько і матір багато працювали, щоб ми мали усе необхідне. Тому коли я виріс, то вирішив допомагати їм. Я хотів віддячити батькам за любов і турботу, яку вони мені дали у дитинстві. Навіть після весілля я часто приїжджав до них, щоб допомогти їм в будинку. А після того, як моя дружина пішла на небеса, я переїхав жити до батьків. Я вирішив присвятити їм своє життя.
Але через декілька років не стало моєї матері і ми з батьком залишились удвох. Моя сестра вийшла заміж та переїхала з чоловіком закордон, тому ми з нею уже декілька років не бачились.
Зараз я стараюсь допомагати батькові і усі хатні турботи я взяв на себе. Я так і не одружився вдруге, дітей у мене немає. Єдиною людиною про яку я турбуюсь є мій батько.
Мені уже сорок чотири роки і я відчуваю себе нещасним, бо у моєму житті є тільки робота та батько. З друзями я також майже не спілкуюсь, бо в них сім’ї і вони не мають часу на мене. В мене таке відчуття, що я багато втратив у житті і уже пізно що-небудь виправити. Тільки тепер я зрозумів, що ніколи не потрібно забувати про себе.
