Ми з чоловіком маємо всього одну донечку, Діану, на яку покладали дуже багато надій. Я завжди тішилася тим, що вона у мене є і буде кому на старості літ чашку води подати, як то кажуть. А тепер мені видається, що вона нас з батьком хоче з квартири вижити.
Все почалося після того, як Діана вступила в університет. Вже на кінці першого курсу від своєї знайомої, яка працює в структурі університету, я дізналася, що Діану відрахували за прогули. Хоча мені донька казала, що вчиться й сумлінно відвідує навчання, не спить ночами, бо вчиться. А я, дурна, вірила, ще й гроші їй додаткові давала. Донька до останнього не признавалася і, якби я сама у неї не запитала, вона б і досі не сказала. Її виправдань я так і не почула, лише фразу:
— Раз ви тепер знаєте, я приїду скоро, але не сама.
Вже через кілька днів Діана приїхала до нас зі своїм хлопцем. Я зрозуміла, що причина її раптового відрахування саме в цьому Володі. Мені зовсім не сподобався його зовнішній вигляд. Він був весь в чорному одязі, з довгим волоссям й татуюваннями й пірсингами. Мало того, він за весь вечір не вимовив жодного речення, тільки коротко відповідав на все “так” й “ні”. Чоловік дивися на все, як на якусь виставу й не міг уявити, що Діана привела його до нас знайомитися.
Я не знаю як, але Володя дуже швидко переїхав до нас жити. Донька нічого не пояснювала й це ще більше мене дратувало. А Володя не соромився господарювати у нашій квартирі, розкидувати свої речі, харчуватися продуктами з холодильника, ванну займати на годину, коли йому захочеться, курити в кімнаті. Він поводив себе так, ніби вдома, але при цьому нас з чоловіком всіляко ігнорував та уникав, а говорив тільки з Діаною.
В якусь мить моє терпіння луснуло і я запитала у доньки, що взагалі відбувається й скільки весь цей цирк буде тривати. А вона почала до мене кричати, що Володя вже наша сім’я і в нас все має бути спільне.
Проте, як виявилося, це був тільки початок. Діти тишком розписалися й Володя остаточно перебрався до нас. Почали приходити його дивакуваті друзі й затримуватися до ночі. Сідають на кухні, що не те щоб приготувати чи поїсти щось, елементарно пройти неможливо. На цей час ми з чоловіком замикаємося у своїй кімнаті.
В мене виникає таке враження, що донька хоче вижити нас з квартири. Вона колись навіть у сварці щось таке бовкнула, але потім прикусила язика. Я кому не розкажу про цю ситуацію із зятем, всі сміються й кажуть, що я дурна, що терплю, мовляв, треба обох гнати в шию, особливо доньку, за її брехню. А як я можу дитину вигнати з дому? Вона у мене лиш одна…
