Після весілля ми з чоловіком переїхали жити до моєї квартири. Відразу якось так склалось, що і комунальні послуги оплачувала я, оскільки завжди так робила і так звикла. Ну, і через це я думала, що за кошти Олега ми будемо жити.
Але склалось все геть не так, як я собі надумала. Чоловік сказав мені, що повністю жити за його гроші не вийде, оскільки він частину зарплатні віддає батькам, а решти суми нам не вистачатиме.
Я це прослухала і подумала, що вже буде як буде. Якщо так виходить, то вже якось будемо крутитися. Щодо домашніх обов’язків, то всі хатні справи виконувала я. Навіть з тяжкими пакетами із супермаркету совалась сама. Хоча мені в деякій мірі і подобалось ходити і самостійно там все обирати. І в перші місяці після весілля вся оця роль «хазяєчки» мені навіть була до вподоби.
Але потім я почала розуміти, що більшу частину фінансів витрачаю я, оскільки сама за все плачу. Було трішки образливо, що чоловік спихнув всі рахунки на мене. Все до дрібниць купую я, а він тільки живе і радіє собі. Тобто його зарплатня, виходить, тільки на задоволення особистих потреб.
Потім наше життя перевернулось із ніг на голову, коли мої батьки стали мати проблеми із суглобами та мали кожного дня ходити до лікарні. Їздити з їхнього дому було довго та і дорого. Тому вони, очевидно, планували поки пожити в місті. Наша квартира була однокімнатною, тому всі ми би там не помістились.
І я запропонувала Олегові взяти житло в кредит. Я сама зробила підрахунки, все розрахувала і зрозуміла, що скоро ми легко змогли б погасити заборгованість з нашими то заробітніми платами. Я могла б платити кредит своїми, а жити за гроші чоловіка.
Але не встигла я все це озвучити коханому, як він почав крутити несхвально головою. Він знову сказав мені, що у нього нема коштів. Ну от мені стало дуже цікаво, де ж тоді його зарплатня?!
– Ну мені скільки разів ще тобі повторити, щоб ти зрозуміла, що гроші я віддаю мамі?- кричав він мені.
– Я рада, що ти віддаєш мамі, але ж для чого прямо таки не залишати собі ні копійки? Батькам допомагати треба, але ж у тебе і сім’я є.
Та Олег мені нічого не відповів і лише тоді в мою дурненьку голову дійшло, що я була повною ідіоткою, коли протягом стількох років все тягнула на своїх плечах. Невже можна нашу сім’ю назвати нормальною, та і взагалі сім’єю, якщо її проблеми та достаток хвилюють лише жінку?
Звичайно, Олегу все одно на те, що відбувається навколо. Він просто ніколи не забудувався, що щось доведеться робити самому. От на емоціях я і сказала йому, аби збирав всі свої речі і йшов до матері, якій всі гроші віддає. Нехай вона його годує, поїть, пере одяг та прасує. Мені вже такого життя вистачило.
