З Наталею ми живемо одинадцять років разом, але ми не одружені. Усі дивуються, адже я гарний, розумний чоловік, а вона не погоджується вийти за мене заміж. Спершу я злився через те, що вона не хоче офіційно оформити наші стосунки. Але жінка мене переконувала, що це не важливо. З часом я вже також почав вірити в це.
Але зараз я розумію, що витратив кращі роки свого життя на людину, яка мене не любить і не хоче дітей від мене. Вона зациклена на кар’єрі і мене лише годує обіцянками й говорить, що коли її підвищать і вона отримає омріяну посаду, то вийде заміж за мене та народить дитину.
Я говорив, що їй уже за тридцять і народжувати потрібно зараз, бо потім може бути пізно. А вона ніколи мене не слухала і говорила, що це все вигадки та зараз жінки народжують і в п’ятдесят років.
Мої батьки казали мені, що хочуть онуків і якщо Наталя навіть не хоче вийти за мене заміж, то про яких дітей може бути мова. Вона просто морочить мені голову і тягне час, щоб знайти кращого чоловіка, ніж я.
У той момент я їх не слухав і думав, що я ще встигну стати батьком, а за штамп в паспорті нехай думає жінка. Навіть теща мені говорила, що її дочка не хоче сім’ю, а тим більше дитину. Але я її не послухав.
Зараз мені вже сорок років і шукати у цьому віці іншу жінку я не хочу, але й з Наталею жити не можу. Я розумію, що вона не хоче виходити за мене заміж, бо мріє про кращого чоловіка, ніж я. Мені здається, якщо вона знайде іншого кавалера, то без проблем кине мене.
Якщо я раніше вірив жінці і думав, що в нас будуть діти. То тепер розумію, що вона обманює мене. Можливо, у неї ніколи не буде сина чи дочки, або вона знайде кращого чоловіка, якому захоче народити дитину. А я так запасний варіант.
Що мені робити? Мені потрібно розійтись з Наталею і шукати іншу жінку?
