У мене велика радість. Повернувся додому мій батько, який поїхав на заробітки у Чехію ще 10 років тому, коли мені було всього 9 років. Я пам’ятаю, як мама зі мною проводжала його до автобуса. Він не обіцяв нічого, бо їхав перший раз у невідому країну, не знаючи ні мови, ні їхніх законів.
Так і вийшло, що батько довгих 10 років не міг перетнути кордон, щоб побачити свою домівку, свою жінку й дитину. Це він пояснює тим, що через незнання законів втратив свої документи й змушений був працювати там безвиїзно. Щоправда, тато, навіть, вісточки про себе не давав. Ми довгі роки не знали, чи він живий, чи може у нього там вже інша сім’я.
Мама вважає, що батько просто ніколи нас не любив. Тому й завів собі іншу жінку і так прожив 10 років. А зараз, напевно, щось сталося і та жінка його прогнала. От він і вирішив повернутися. Мама зовсім не зраділа його появі, на відміну від мене. Я дуже тішуся, що тато нарешті зі мною, живий і здоровий. Мені він сказав, що дуже сумував за нами.
Ще більше маму роздратувало те, як появився тато. Він приїхав на розкішній іномарці, в добрій фізичній формі й дуже стильно одягнений. Я зраділа, що він повернувся саме таким і не потребує ніякої допомоги. Але по ньому не видно, що він дуже горював за нами.
Попри все, мені дуже хотілося, щоб тато побачив мене, якою я стала, як я живу. У дитинстві я дуже чекала, що він приїде й у мене будуть найкращі іграшки й одяг. Але мама, коли вже зневірилася, казала мені, що ми дамо собі раду самі, не треба ні на кого чекати й надіятися. А я все одно продовжувала чекати, поки не закінчила школу. Ставши дорослою, я зрозуміла, що мама права і тато й справді не дуже сумує за нами.
Тепер це все в минулому! Я вмію прощати й хочу забути все, що було. Я люблю свого тата і хочу з ним спілкуватися.
Проте, мама не хоче його бачити й навіть слухати причин, чому він так довго пропадав. Навіть більше, сказала, що я зрадила її, мовляв, проміняла рідну маму на грошовитого тата. Не знаю, як мені тепер бути.
Тато повернувся назавжди й хоче залишитися з нами. А мама заявила, що в одній хаті з ним жити не буде, хай шукає собі інше житло. Але річ у тому, що хату будували татові батьки, тому він не збирається переїжджати кудись, бо має на хату такі ж права.
Я не знаю що буде між моїми батьками, але дуже хочу, щоб вони помирилися і почали все з чистого листа. Адже я знаю, що мама все ще любить його, вона просто ображена.
Я хочу, щоб у моїх дітей були бабуся і дідусь. Щоб ми разом проводили час, раділи за успіхи й перемогли труднощі. Чому ж мама не розуміє, що я хочу любити обох батьків? І що я не зраджувала її!?
