Мене звати Софія. Я ще не заміжня. А мій старший брат має дружину і двох дітей. Декілька днів тому Олег попросив мене віддати його дітям кімнату в якій я живу.
Я і мій брат з сім’єю живемо з нашими батьками у чотирикімнатній квартирі. Всім спочатку було добре, але несподівано Олег сказав:
– Софіє, було б чудово, як би ти помінялась кімнатами з моїми дітьми. Твоя кімната більша і світліша, а їхня набагато менша. Тобі не потрібно багато місця, а моїм донькам немає де розвернутися. Ти ж розумієш, що дітям потрібно велика кімната і багато світла.
Я була дуже здивована. Зараз мої племінниці живуть у найменшій кімнаті у квартирі, там дуже мало місця. У кімнаті помістились тільки двоповерхове ліжко і маленька шафа. А у мене велика сонячна кімната.
Я відмовила брату, бо вважаю, що не повинна мучитись у маленькій кімнаті заради племінниць.
Колись я буду зустрічатися з чоловіком і захочу його привести до себе. А якщо я обміняюсь кімнатами з дітьми брата, то мені буде соромно. Я не хочу, щоб мій кавалер думав, що я живу в кімнаті-комірці.
Я люблю свою кімнату, вона велика і сонячна, меблі у мене дуже гарні. Я не хочу з неї переселятись.
Після того, як я відмовилась, то мій брат на мене ображається і не хоче зі мною розмовляти. Мої батьки підтримують мене і кажуть братові, що він може помінятись своєю кімнатою з дітьми, але він не хоче. Якщо Олег не хоче мінятись кімнатою з власними дітьми, то чому я маю?
Він говорить, що я одна, а він живе з дружиною у кімнаті і їх двоє, тому вони не помістяться у дитячій кімнаті. Але я йому відповіла, що я не завжди буду самотньою і тому свою кімнату не віддам.
Після цього прохання наші стосунки з братом дуже зіпсувались і я не знаю чи ми зможемо помиритись.
