Коли я виходила заміж за Назара була дуже закоханою в нього. Я думала, що і у нього є почуття до мене. Але я помилялась, бо була засліплена через кохання до нього.
Ми з чоловіком разом уже п’ять років. У нас є дочка, якій три з половиною роки. Він ніколи не носив мене на руках та не дарував мені квіти і подарунки. Моїх подругам їхні чоловіки дарують квіти та дорогі подарунки і мені також хочеться від мого коханого, хоч трішки уваги.
Вдома усю роботу я роблю сама. Я готую їжу, прибираю, перу і за дитиною встигаю дивитися. Я хочу, щоб моїм рідним було добре і комфортно.
Недавно квартиру у нашому під’їзді купила молода жінка. Вона гарна, доглянута і чудово виглядає, а я поряд з нею виглядаю жахливо. Я завжди стомлена і не маю часу, щоб приділяти собі увагу.
Три місяці тому я вийшла на роботу і тепер ледве встигаю, бо після роботи я змушена виконувати усю домашню роботу сама. Назар навіть за собою тарілку не може помити, не те щоб мені хоч щось допомогти вдома.
Нова сусідка часто просить мого чоловіка допомоги їй і він зразу біжить до неї. То сантехніку потрібно відремонтувати, то сумку важку додому донести. Він до неї частіше приходить, ніж додому. Мені образливо, бо вдома я усе роблю. А він не хоче мені допомагати, а їй усе робить, що вона попросить.
Одного разу я не витримала і сказала йому все, що думаю. А він мені відповів:
– А чому я тобі маю подарунки дарувати? Я не маю цього робити. Допомагати я тобі не буду, бо виконувати домашню роботу маєш ти сама. Це твій обов’язок, я одружився з жінкою, яка має створювати комфорт для мене. Ти можеш обійтися без зачіски та манікюру.
– Сусідці ти допомагаєш, а мені ні. Хіба це справедливо? – продовжувала сваритись я.
– Вона делікатна, тендітна жінка і їй потрібно допомагати. А ти сильна, тому я одружився з тобою, бо знав, що ти будеш за мною доглядати. Мені потрібна була безплатна домогосподарка. І не говори мені, що я маю робити, а що ні. Якщо тобі, щось не підходить іди геть!
Мені було дуже образливо і я пішла у кімнату та довго плакала. Я зрозуміла, що всі ці роки я була служницею, а не дружиною. Тому я вирішила, що такого чоловіка мені не потрібно і зібрала свої речі, забрала дочку та переїхала до батьків.
Зараз я дуже щаслива і мені не потрібно бути служницею. Я знайшла хорошу роботу та добре заробляю, а мій чоловік не спілкується зі мною і дочкою. Він платить нам аліменти і думає, що цього достатньо. Я думаю, що це на краще, бо мені не потрібно з ним бачитись.
