Мій чоловік поїхав у Польщу разом з чоловіком моєї близької подруги, бо той набирав бригаду і пропонував хорошу роботу. Через півроку чоловік приїхав xyдий, xв0pий і 0cлaблeний до межі. Грошей йому так і не заплатили.

У мене на роботі склалася дуже гарна компанія. Ми давно дружимо, допомагаємо при потребі порадою, довіряємо один одному і, здавалося, ніколи не підведемо і не побажаємо зла. Принаймні, я так завжди думала. Але не все так добре, як виглядає.

Моя мама завжди мене повчала, що найкращі мої друзі — то моя сім’я: чоловік і діти. Поки я була молода, я того не розуміла. Мені здавалося, що у мене дуже багато друзів — справжніх, вірних.

Сталося так, що мій чоловік — простий порядний хлопець, маючи робочу професію, втратив роботу через розвал підприємства. Там він пропрацював 15 років. Володя мав певні заслуги, його поважали, він звик до стабільності. І тут, все: зранку прокинувся і без роботи. У нас сім’я — троє дітей. Прийшлося шукати нову роботу.

Якось у розмові з подругами я проговорилася, що у мене є така проблема, гроші закінчуються, діти-школярі — тому стає важко все контролювати. Одна з подруг порадила, щоб мій їхав за кордон у Польщу, бо її чоловік там вже давно працює і саме зараз шукає бригаду, щоб їхати туди разом, бо є гарна робота для всіх.

Я дуже зраділа й була вдячна їй за таку пропозицію. Ми ніколи не були за кордоном, тому нам здавалося, що ми справді розбагатіємо, коли чоловік туди поїде і буде там працювати.

Мої батьки не дуже зраділи такій новині — мама моя була великим консерватором і вважала, що сім’я має жити разом і не розлучатися надовго. Вона постійно докоряла мені тим, що я жадна, що заради грошей я готова сім’ю втратити. А я ж розуміла, що діти мусять мати все необхідне, а чоловікові я довіряла, як і своїм друзям. Одним словом, ми зібрали чоловіка на заробітки, потратили останні гроші на документи, дорогу та на всі необхідні речі.

Поїхав, довго не було від нього звісточки. Але я була впевнена, у нього все добре, бо він же поїхав зі знайомими людьми. Десь через 3 місяці, мені стало тривожно на душі, я почала думати, що не треба було так поступати. Хай би краще вдома сидів. Але заспокоювала мене думка, що він скоро повернеться. Ще трошки й у нас будуть хоч якісь гроші — зробимо нарешті нормальний ремонт, купимо необхідну техніку. Але не так сталося, як гадалося.

Приїхав мій чоловік перед Новим Роком, без грошей, худий, змарнілий, хворий і ослаблений до межі.

Я відразу не стала питати про гроші. Не до того було. А на другий день Володя сказав, що гроші йому не заплатили, сказали, що передадуть пізніше, бо той підприємець в якого він працював, не мав при собі грошей. Зарплату мали передати через чоловіка моєї, на той час, близької подруги. Бо ж він мого Володю з собою взяв на роботу.

Я запідозрила щось дуже погане, але чоловікові нічого не сказала — пожаліла, бо дуже його люблю. За місяць чоловік поправився, підлікувався, добре відпочив і все було б, напевно, добре, якби йому заплатили. Але грошей так і не передали.

Я так і не зрозуміла, хто винен у цьому, але друзів у мене з того часу немає. Тільки колеги по роботі.

Чоловік мій знайшов роботу вдома. Працює, добре заробляє і ми намагаємося не згадувати про ті заробітки. Але страшно подумати, що я могла втратити свого чоловіка, батька своїх дітей. Бо він ледь себе не угробив, щоб заробити ці кляті гроші.

Оцените статью
Мій чоловік поїхав у Польщу разом з чоловіком моєї близької подруги, бо той набирав бригаду і пропонував хорошу роботу. Через півроку чоловік приїхав xyдий, xв0pий і 0cлaблeний до межі. Грошей йому так і не заплатили.