Коли я познайомила із Василем, то він одразу розповів, що розлучений і має сина. Згодом ми одружились і я вкотре переконувалась, що свою дитину від першого шлюбу коханий сильно любить, адже постійно виплачує аліменти, купує всілякі подарунки та смаколики і дуже часто ходить гуляти, бавитись із малим.
Дмитрик часто приїжджав до нас у гості. Декілька разів навіть залишався на ночівлю. Та потім у нас із Васею народилась спільна донечка і Діма став приходити рідше.
Дочка підростала і ми навіть стали сім’єю їздити у подорожі. На кожну з них чоловік брав свого сина. Ну, я нічого поганого у цьому не бачила, зауважень не робила. Це теж його дитина, з якою потрібно проводити час.
Все йшло доволі спокійно та розміряно у нашому житті, та якось, десь пів року тому, Василеві зателефонувала колишня дружина і повідомила, що їхній син захворів, потрібні гроші на ліки, які мусить дати Вася. Та на той момент у нас нічого не залишалось на прожиття із зарплатні, оскільки нещодавно він купував для Дмитра письмовий стіл. Тому коханий сказав колишній, щоб трохи почекала поки він знайде, у кого позичити.
Та чули б ви ті крики, коли Ольга почула про це:
– Або давай гроші, або завтра я привезу його і залишу у тебе. Будеш ростити і тоді знатимеш, скільки грошей на нього треба.
Я думала, що це все це злість на емоціях через хворобу сина, але на наступний день син Олі дійсно стояв у нас на порозі. Ви повезли хлопчика у лікарню, обстежили та почали лікування. Так залишився він у нас на місяць, весь час дзвонив матері та казав, як сумує, щоб вона його уже забрала. Але та так і не приїхала, а згодом навіть перестала брати слухавку.
Всі ці дні Діма був сам не свій. Він не міг зрозуміти, чому рідна матір ось так вирішила його позбутись. Невже він такий поганий син? Я старалась заспокоїти хлопчика, розповісти, що в житті так буває. Втішала тим, що у нього є люблячий тато. Хоча сама не розуміла вчинку Олі та для чого переносити свої особисті стосунки на дитину.
Через деякий час ми дізнались, що Ольга приходила у школу до свого сина, та не для того, щоб його провідати чи забрати, а для того, щоб відібрати ключі від квартири. Можете собі уявити, що відчувала в той момент дитина, коли рідна матір ось так вчиняла. Та потім, коли він нам усе розповів, то й сказав, що сам більше ніколи бачити її не хоче.
Ми з Василем не наговорювали на матір хлопця, не старались його налаштувати проти неї, але він уже немаленький і сам все прекрасно розуміє.
