У нас з чоловіком три донечки. Ми любимо один одного й допомагаємо, чим можемо. Принаймні так було завжди, але недавно наші стосунки почали змінюватися. Мені стало важко розуміти свого чоловіка.
Я відчула якесь байдуже ставлення до старшої доньки Олени, яка вийшла заміж і пішла за невістку в дім свого чоловіка. Мій чоловік одразу всю турботу за нашу старшу доньку переклав на зятя. Звичайно, з одного боку, може це й правильно. Хочуть жити окремо, хай дають собі раду самі. Але я мама, я хочу щохвилини знати, що донька щаслива і в безпеці.
Хай пройде 20 років, яка б вона доросла не була і скільки б у неї вже своїх дітей не було, але вона все ще буде моєю донькою, яку я народила і виростила. Я ніколи не зможу закрити очі й відвернутися, якщо буду бачити, що моя донька нещаслива. Чого не скажеш про мого чоловіка. Через нього Олена зовсім не хоче до нас приходити, бо кожен її візит закінчується її сваркою з батьком. Адже тато зустрічає її не батьківськими обіймами, а словами “чого знову прийшла, то вже не твій дім”.
Я вже не раз сама з ним скандалила з цього приводу й доводила — хата, в якій вона народилася й виросла, завжди буде її, вона в будь-яку мить може сюди прийти. Принаймні я маю право так говорити, бо по документах хата моя.
Я просто не розумію, чи він ревнує так, чи в нього на старість літ щось з головою трапилося? Раніше він таким не був. В нас ще дві доньки є, а я вже боюся уявити, як він до них буде відноситися, коли ті заміж повиходять.
А тепер ще одна причина для сварки появилася — народилася внучка. Я багато обов’язків взяла на себе, щоб хоч якось допомогти доньці. Грошей їй дати не можу, але хоч кілька разів на тиждень забираю дитину до себе, навіть тоді, коли це не потрібно робити. Олена чудово зі всім справляється, але вона молода дівчина, я не хочу, щоб вона бачила тільки дитину й кухню, тому даю їй кілька днів на відпочинок. А Чоловік звинувачує мене в тому, що я багато на себе беру і, що молоді хочуть добре жити, та нічого не робити.
Як пояснити старому дурневі, що колись ми були в такому ж становищі, але наші батьки від нас не відвернулися! Мої батьки хату нам побудували, роботу дали, його — передавали нам продукти, бо тримали свою невелику господарку. А тепер наша черга прийшла, а він забув, що він батько.
Ми нічогісінько не дали своїй доньці, коли вона йшла в чужий дім. Єдине, чим я їй можу допомогти — взяти на кілька днів до себе дитину, нагодувати дітей, коли вони до мене приходять. А чоловік і цього не дає зробити.
