Мене звати Лариса і я працюють управителькою ресторану й бухгалтером на пів ставки. Звісно, я горджусь тим, що заробляю досить непогані кошти й можу собі дозволити купити будь-що й мені завжди хватало коштів на подорожі. нове взуття й оплату іпотеки на квартиру. Частину квартири оплатили ще мої батьки, а частину я вже гасила власноруч.
У стосунках у мене були свої складнощі, бо більшість чоловіків не влаштовувало те, що я заробляла більше за них. А заможним чомусь я не подобаюсь, певно їм взагалі бізнеследі не потрібна, а якась лялька розмальована. Однак, минулого року я таки зустріла того самого — єдиного хлопця Віталія. Він працював офіціантом у моєму ресторані й одразу мені приглянувся.
Він на два роки за мене молодший, бо йому зараз лише 25. Після одруження він звільнився, бо не хотів аби я була його начальником. Йому не хвилювала моя заробітна плата і йому навіть сподобалось, що я таки чогось досягла в житті, бо в нього самі лише невдачі.
Під час медового місяця він не працював, а я взяла відпустку й ми достатньо насолодились подружнім життям, однак час настав піти на роботу. Мій Віталій був не проти. Влаштувався в інший ресторан, але попрацювавши місяць звільнився через втому. А потім увели обов’язкову вакцинацію і це стало постійним приводом для його безробіття. Бо ж не вакцинованого офіціанта зараз не потрібно. Скільки раз я його вмовляла, але йому байдуже. Сказав, що мені байдуже на його здоров’я і що я егоїстка, адже моєї зарплатні на нас обидвох вистачає.
