Ми з чоловіком прожили разом вісім років. Я народила чудову донечку. Але з часом наші відносини погіршилися, але чому це сталося не зрозуміло.
Кожного дня у нас сварки. Чоловіку все було не так, він до всього мав якісь зауваження і я дуже злилася через це. Йому було достатньо щоб якась одна річ лежала не на своєму місці й у нас сварка.
Мені набридло так жити й чоловіку також це не подобалося. Ми почали жити в окремих кімната, а згодом і на розлучення подали.
Разом вирішили, що так буде краще для нас усіх. На цьому питання закрили. Я залишилась з дочкою у квартирі жити, а чоловік повернувся до батьків.
Пройшов два роки після нашого розлучення. Я почала зустрічатися з іншим чоловіком та була не проти бути поряд з ним у майбутньому.
Мій колишній чоловік вирішив нагадати про своє існування, адже він дізнався про мого нового залицяльника. Він сказав, що такого терпіти не буде, адже ця квартира де ми з дочкою живемо його. Я і не маю права приводити інших чоловіків у квартиру.
Він поставив мене перед вибором: або я з дочкою живу у його квартирі, або виїжджаю з квартири з дочкою і роблю що хочу та живу з ким хочу і де хочу.
Я була в шоку. Я не очікувала такого розвитку подій. Я вважала, що я тепер вільна і можу робити, що хочу, але як виявилось все не, так.
Зараз же я думаю, як правильно мені вчинити. Самій разом з дочкою важко. І йти не знати куди страшно. Я ж з маленькою дочкою, не хочу, щоб вона була без квартири через мене. Я знаю дуже добре свого колишнього чоловіка, він навіть не зверне увагу на дитину якщо я буду разом з новим чоловіком.
Тому я прийняла рішення вдруге не виходити заміж. Ми зустрічаємось не у нашій квартирі, а потім побачимо, що буде далі, як обернеться наше життя. Але ж і колишній чоловік мені не повинен наказувати, що мені робити.
