Є в мене добрий друг канадець. Ми з ним подружились, коли я працював в головній філії компанії, яка знаходилась в Канаді.
Ми частенько зустрічаємось, але лише переважно через те, що я приїжджаю по роботі в Канаду. Але друг завжди мріяв відвідати Україну, познайомитись з нашою культурою та традиціями.
Ця історія відбулась ще в дві тисячі двадцять першому році. Друг приїхав з Канади до України. Я зустрів його на вокзалі та ми поїхали до мене додому, де нас вже чекала моя дружина, діти та накритий стіл.
Як він дивувався, що на столі було багато різних наливок: і вишнева, і полунична, і навіть щось подібне до лимончелли, але на український лад.
Його дивувало багато всього. І гостинність, і те, що я чай розбавляю холодною водою. Він не міг зрозуміти, для чого я це роблю, а я йому пояснив, що просто не хочу чекати, поки напій охолоне та насолодитись тортиком, який приготувала моя дружина.
Якось я його попросив піти в магазин неподалік та взяти там деякі продукти, а коли він прийшов, то я побачив, що хліб надкушений. Коли є я запитав, що з хлібом сталось, той трохи почервонів та сказав, що не зміг втриматись, бо ж він такий запашний та апетитний, що мало весь не з’їв, проте, все ж таки, зупинився на одному шматочку.
Ось так мій друг Канадець став потроху перетворюватись на українця.
