Одна моя подруга завжди мріяла про забезпечене життя, та працювати для цього вона не планувала. Аліна хотіла жити чужим коштом і схоже, її сподіванням судилося здійснитись. Вона знайшла хлопця, який її покохав. Незабаром, Аліна розповіла мені, що вони вирішили одружитися. Я не вірила у цей союз, бо не бачила взаємності зі сторони подруги, для неї це скоріше, шлюб з розрахунку. Та Аліні саме це й потрібно було. Вона завжди твердо вірила, що найголовніше для жінки – це вдало вийти заміж, а в її розуміння це означало – знайти заможного партнера. І все здавалося, йде як вона того бажала, якби не одне “але”. Виявляється, її наречений сам ніде не працює, а живе коштом батька-бізнесмена, що володіє кількома торговими точками. Саме він забезпечує цю парочку.
Я намагалася донести до подруги той факт, що таке безтурботне життя не може тривати вічно й рано чи пізно їм доведеться подорослішати та почати працювати.
Але та навіть чути нічого не хотіла. Казала, що народить їм онука, чим ще більше зміцнить свій авторитет у родині. А нащадка дідусь таки точно напризволяще не покине!
Я не розуміла стосунків у цій сімейці. По-перше, якщо Аліна не кохає свого партнера, то навіщо погодилась поєднати з ним долю, він же ж думав, що у неї до нього почуття. Але сам теж не ідеал добропорядності, раз сподівається лише на таткові гроші, а сам ледарює.
Минуло трохи часу і я вирішила зателефонувати до подруги, щоб поцікавитись, як склалося її сімейне життя. Перепитала, чи випадково та не знайшла якусь роботу, чи заняття для душі. Але головним хобі для Аліни та її чоловіка було вилежування на дивані, перегляд серіалів та відвідування розважальних закладів. Я навіть почала трохи заздрити подрузі, що вона так легко досягла того, про що мріяла.
– Мій свекор забезпечений, тому працювати нам не доведеться, – тішилась моя забезпечена подруга.
І можливо, її казкове життя тривало б і далі, як би не фінансова криза, яка напряму торкнулась бізнесу її свекра. Прибутки значно зменшились й батько чоловіка напряму сказав дітям, щоб шукали собі роботу, то надалі він просто не в змозі їх забезпечувати. І ось минуло всього два місяці він нашої останньої телефонної розмови, як подруга подзвонила мені сама й з тривогою у голосі попросила влаштувати її офіціанткою у моєму кафе.
Я звісно, її виручила. Попрацювала вона приблизно пів року, потім знайшла іншу роботу. Так, у них із чоловіком розпочалося справжнє доросле сімейне життя. А це ще раз доводить, що сподіватися варто лише на себе. Коли сам здатен себе забезпечити, тоді й з’являється впевненість й відчуття самоповаги.
