Мій син ніколи не бачив свого рідного батька. Але нещодавно мій колишній чоловік подзвонив і попросив про зустріч з ним. Прийшовши, він попрощався.

Мій чоловік покинув мене, коли дізнався діагноз нашого сина. У мого синочка вроджена вада розвитку. На початку моєї вагітності лікарі спрогнозували це, тому, що побачили певні відхилення під час огляду. Але це були звичайні припущення, я надіялася на краще. Але не мій чоловік. Він одразу поставив мене перед фактом — якщо таке станеться, він не впорається, тому ми розлучимося. Виправдовувався, мовляв, не готовий до такого, не готовий брати на себе відповідальність. Я вирішила не тягнути, і ми одразу ж розвелися, ще до народження сина.

Незабаром він виїхав за кордон і почав там нове життя.  Яке, забіжу наперед, у нього не склалося через смертельну недугу.

Найважче у цій всій ситуації було не лише мені. Були ще батьки мого колишнього чоловіка. Свекруха до кінця своїх днів відчувала себе винуватою за вчинок сина, про що неодноразово мені говорила. Вона й свекор дуже підтримували мене у важкі для нашої сім’ї часи. Я завжди буду вдячна їм за те, що не відвернулися, прийняли свого онука таким, який він є.

Я вклала у виховання свого сина всю душу й всі сили. Займалася з ним, приєдналася до групи матерів, діти яких теж мають такі особливості. Чоловік за весь цей час не з’являвся і не давав про себе чути.

Мій син уже дорослий. Зараз він навчається на 3 курсі, буде програмістом. Йому навіть запропонували стажування у дуже солідній фірмі.

Про свого біологічного батька він не часто запитував. Тим паче, що я вдруге вийшла заміж. Мій теперішній чоловік надзвичайна людина. Він замінив моєму сину рідного батька, був з нами й підтримував у найважчі часи.

Проте, нещодавно мій колишній мені написав, що згодом повертається в Україну. Він хоче зустрітися з сином і має що розповісти. Я перш за все попередила його, що Іван, так звати сина, може не захотіти бачитися з ним. На що він відповів, що зрозуміє його.

Я не перешкоджала синові у зустрічі з батьком, тому Іван вирішив все ж побачитися з ним. Через 2 тижні вони зустрілися. Як розповів мені син, він почував себе дуже ніяково, як і батько.

Але потім тато розповів йому, чому так спішив зустрітися: у нього рак. Йому залишилося жити не більше кількох місяців. Другої сім’ї йому так і не вдалося завести, і я з сином найближчі для нього люди. Розповідав, що йому прикро, що він струсив і покинув нас. Тепер він розплачується за свої вчинки.

А з сином він зустрівся, щоб познайомитися і водночас попрощатися.

Оцените статью
Мій син ніколи не бачив свого рідного батька. Але нещодавно мій колишній чоловік подзвонив і попросив про зустріч з ним. Прийшовши, він попрощався.