Мене звати Галина, мені шістдесят два роки. У мене є син, який живе окремо і він одружений. Я уже не молода і останнім часом почала часто хворіти. Інколи почуваюсь дуже погано і увесь день мушу лежати у ліжку. У поліклініках я частий гість: я здаю аналізи, роблю уколи і проходжу огляди у лікаря. Я працюю на роботі і у мене завжди багато справ, а тут син з невісткою вирішив привезти онучку в неділю.
Вони навіть не попередили мене, сказали, що залишать мені Василину рано вранці перед приїздом. Подружжя планувало поїхати з друзями у ресторан і вони не мали з ким залишити дочку. Я погодилась, бо не могла відмовити синові. З того часу вони почали часто привозити дочку в неділю. А одного разу я не витримала і сказала все їм все, що думаю з цього приводу.
Син з невісткою навіть не думали, що я втомлююсь на роботі у будні дні, а неділю хочу відпочити. А якщо хочуть привезти онучку, то потрібно попереджати завчасно і запитувати моєї згоди. Можливо, у мене є плани у неділю? У невістки є батьки, чому вона до них дочку не везе?
Після моїх слів зять та невістка дуже образились на мене. Але я думаю, що вчинила правильно. Я виховала сина і не проти сидіти з онучкою, але тільки тоді коли сама захочу. Вони мають запитати чи зможу я у цей день сидіти з Василиною, а не несподівано привозити дитину. Я уже не молода і не завжди маю сили, щоб сидіти з дитиною.
