Я не розумію, як можна відмовитись від рідної дитини. Я не розумію ні сина, ні невістку. Він же батько і має бути відповідальним, а вона мати, яка носила свого сина під серцем і так легко забула про нього.
Мій син завжди був трішки вітряним, він ніколи не був відповідальним. Напевно, ми з дружиною колись у його вихованні зробили помилку.
Одружився Олег коли йому було тридцять чотири роки, а його дружині тоді було тридцять років. Вони познайомилися на святкуванні дня народження спільного знайомого. Син мені тоді сказав, що не зустрічав гарнішої і розумнішої жінки за Василину.
Через чотири місяці після знайомства вони розписались. Через два місяці син сказав, що його дружина вагітна і я був дуже щасливий, адже я скоро стану дідусем.
Лікарі говорили невістці, що обов’язково потрібно здати усі аналізи та зробити обстеження, щоб впевнитися, що з дитиною все гаразд. Але Василина не слухала їх і ніяке обстеження не проходила.
Минуло вісім місяців і у дружини мого сина відійшли води. Він поїхав з нею у лікарню та був поряд під час пологів. Дитина народилась слабкою і її забрали у реанімацію, а через декілька годин лікар повідомив батьків, що їхній син народився хворим на ДЦП.
Василина дуже плакала та переживала, вона не хотіла доглядати за хворою дитиною. Вони з Олегом вирішили відмовитись від сина.
Коли подружжя приїхало додому і вони сказали мені, що відмовились від дитини, то я був шокований. Я не міг знайти собі місця і сказав, що я заберу онука і зроблю все, що в моїх силах, щоб допомогти йому.
Я увесь вечір думав про онука, я розумів, що він маленький і йому потрібна любов та турбота. А наступного ранку попросив сина поїхати зі мною у пологове відділення та забрати дитину. Він спочатку відмовлявся, але я вперто стояв на своєму і говорив, що про онука буду дбати тільки я, тому він погодився.
Ми привезли дитину додому і коли про це дізналась невістка, то образилась на мене. Вона з моїм сином через три дні переїхала на орендовану квартиру і більше вони до мене не приходили. Вони хотіли жити щасливо, а не мучитись з хлопчиком.
Зараз я виховую Миколу і стараюсь йому допомогти. Ми часто їздимо спеціалістів і робимо масажі та проходимо терапію.
