Син розповів мені про свою обраницю за декілька днів до нашого з нею знайомства. Я була навіть рада, поки не почула його наміри на подальше життя:
- Мамо, я дуже хочу, щоб ви з Анею познайомились. Я впевнений, що вона тобі сподобається, вона красива і розумна. Але у будь-якому випадку, я хочу, щоб ти поважала мій вибір, бо я уже не дитина.
- Добре, сину. Я не проти, це ж твоя перша дівчина, ще немає куди спішити…
- Та ні, я люблю її і ми вже вирішили жити разом.
Я була здивована таким словам і не знала як реагувати. У мого сина точно немає можливості винаймати власну квартиру. То де ж вони надумали жити? У день знайомства у мене вже був план:
- Знайомся, мамо, це – Аня. Моя дівчина.
- Дуже приємно познайомитись з тобою.
- Так, мені теж приємно…
- Що ж ви на порозі стоїте? Заходьте! Он якраз обід на столі накритий, а я тим часом валізи принесу.
- Ти про що, мамо? Які речі ти збираєшся нести?
- Та як які? Ти казав мені, що у вас все серйозно і ви збираєтесь жити разом. От я і склала деякі твої речі у валізи. Думаю, з часом ти все перевезеш, але поки достатньо буде й того, що я приготувала. Та й узагалі я пишаюсь тобою, тим, що ти так швидко подорослішав і став відповідальним. Я дуже рада за тебе.
- Тобто ти хочеш, щоб я з’їхав? Куди я піду?
- Ну не те щоб я хотіла цього. Але ж ти сам казав, що ви з Анею вже все обговорили і прийняли рішення. То хто я така, щоб ставати на заваді щастя мого сина. Тепер ти дорослий чоловік і якщо ти кажеш, що готовий до серйозних змін у житті, то я готова підтримати тебе у цьому. А що з тобою? Невже я щось не так сказала?
- Ну просто… Ми з Анею планували жити у нас в квартирі.
- У нас? Ну це моя квартира і я не планувала, щоб ви жили зі мною. Скажу тобі з досвіду, що дві господині на одній кухні не можуть нормально жити. Ми почнемо сваритись, нарікати одна на одному. Та й зрештою твоя кохана просто зненавидить мене, а через мене й тебе. Я не хочу, щоб твоє життя було таки. А ти?
- І я не хочу…
- Ну от і вирішили. Переїдете на власну квартиру, будете почуватись там, як вдома. А про мене думаю ви й самі не забудете, будете відвідувати, щоб я не заскучала. А мені на старості років і корисно буде одній пожити і про своє здоров’я подбати.
- Але ж куди ми підемо? Грошей у нас на своє житло немає, а батьки Ані не захотіли нас прийняти?
- Як це куди? Влаштуєшся на роботу, будеш забезпечувати свою сім’ю, як справжній чоловік. Я можу дати трохи грошей на перший час.
- Ти знаєш, нам з Анею треба поговорити.
Я старалась не підслуховувати, але було чутно, що розмова вийшла неприємна, а коли я повернулась на кухню, Ані вже не було. А син сказав, що поки вони поживуть окремо.
От і добре, я не дозволю в 19 років сісти мені на шию і дівчину свою туди ж посадити.