Мій син уже шість місяців зустрічатися з дівчиною, на ім’я Мар’яна. Вона гарна дівчина, вони колись вчились в одній школі. Я б раділа за сина, але дівчина з дуже бідної сім’ї. Батько її покинув коли їй був один рік і ніколи не допомагав матеріально, а мати працює медсестрою у поліклініці та заробляє копійки. Усі гроші, які мій син заробляє він віддає своїй наречені і майбутній тещі.
Спочатку я була впевнена, що молоді люди довго зустрічатись не будуть, бо вони дуже різні за характерами. Але я помилилась і вони тепер хочуть одружитися. Після того, як син повідомив мене, що вони з Мар’яною планують весілля я старалась його відмовити і говорила, що він зробить помилку.
Я не хочу, щоб мій син жив з бідною дівчиною. Через це я не можу вночі спати. Я завжди мріяла, щоб мій син одружився з дівчиною з заможної сім’ї і що її батьки допоможуть молодятам купити квартиру. А тепер мій син має заробляти сам на житло і ще допомагати майбутній тещі.
– Де ви з дружиною плануєте жити? – запитала я в Андрія.
– Я буду орендувати квартиру, а потім кредит візьму. Можливо, ти захочеш мені допомогти купити житло? – сказав він.
Я нічого не відповіла синові. Він знав, що я добре заробляю і маю ще одну квартиру, яку здаю в оренду. Я можу допомогти Андрію, але не хочу, бо в його дружини нічого немає. Несправедливо, якщо я буду давати молодим людям гроші, а мати нареченої нічим їм не допоможе.
Я просила сина передумати і не одружуватись. Але він мене не слухає, каже, що закохався. Андрій впевнений, що всього у світі доб’ється і без моєї допомоги. Але в це не вірю.
