Напередодні народження свого первістка я провідувала батьків. За чашкою чаю ми розговорилися і я почала ділитися своїми переживаннями щодо пологів, своїми емоціями. Якось зовсім випадково я запитала в тата, які в нього були відчуття, коли він дізнався, що я народилася. На що тато ніяково відповів:
— Запитай краще у мами, вона більше знає.
Тоді я повернулася до мами й поставила їй це саме питання. А мама посміхнулася й сказала:
— О, ну тут є що розповісти, але якщо коротко — він все проспав.
— Тобто, як проспав? — запитала я.
— Взагалі, пригоди почалися ще з самого початку. Ми ледве встигли добратися до пологового будинку. Ще б трохи й ти народилася в дідусевому “москвичі”! Пологи були складні, мені робили кесарів розтин. Тоді пологовий будинок закрили на карантин, нікого не пускали. Мобільних телефонів не було, тому дізнатися про щось було важко. Твій тато разом з твоїм дідусем буквально оселилися під пологовим. Коли їм повідомили, що я народила, вони не знайшли кращого рішення, як поїхати додому святкувати. В принципі, правильно. До мене їх не пускали, то чому будуть чекати. На третій день мене вже почали готувати до виписки. А так досі ніхто з них не і приїхав. Твій тато як крізь землю провалився. Поки я збирала сумки, уявляла, що з ним зроблю.
— А потім що? — нетерпляче запитала я.
— А потім по мене приїхали твоя бабуся з дядьком. В дорозі я запитала їх, де мій чоловік. На що мама мені коротко відповіла: “зараз приїдеш, сама побачиш”. Я вже й не знала, що думати. З тобою на руках залетіла до хати й сподівалася, що мене урочисто зустріне твій тато. Але ні! Його не було. Тоді мама мені сказала, щоб я тебе дала дядькові на руки й пішла за нею. Вона вела мене через усе подвір’я, по снігах, до нашого сараю. Відкрила двері й промовила: “Полюбуйся! Вони вже третій день тут пиячать, ой ні, перепрошую, “святкують”. Ще не виходили”. В середині, на сіні, спали твій тато й дідусь. І та сама історія була з твоїми хрестинами. Почекали, поки священник закінчить обряд і одразу після того знову усамітнилися в сараї.
Тато весь цей час сидів і схвально махав головою, а потім щиро розсміявся і сказав, що це були найкращі дні в його житті, навіть якщо він мало що пам’ятає.
