Я вже мала виходити на роботу, як чоловік сказав, що йому зле та він має підвищену температуру. Я дуже здивована цією новиною.
Я того дня мала обов’язково бути на роботі. Кінець року потрібно звіти готувати. І ніхто не зможе мене підмінити. Не можу ж я підставити моє керівництво, яке на мене сподівається. Та й не дуже висока температура була, тільки 38.1.
Я іноді з такою температурою на роботу ходила. Ніхто навіть не запитував як я. А для чоловіка ця температура трагедія.
Весь мій робочий день телефон був гарячий від дзвінків. Постійно якісь питання. Одне з найчастіших, коли я вже нарешті буду вдома.
Я сказала, що чим менше мене турбувати, тим швидше прийду. І це дійсно так. Ці дзвінки постійно збивали мене з рахунку і я починала все знову спочатку.
Тому я вийшла з роботи не раніше, а навпаки пізніше. Ще зайшла у магазин аби купити продукти для вечері.
Мій телефон навіть не дзвонив. Я сама не хотіла телефонувати до чоловіка, може заснув. Не хотіла його турбувати.
Зайшовши у квартиру я побачила причину чому телефон не дзвонив. У нашій квартирі була чоловікова мати, яка годувала сина з чайної ложки. Я не стрималась і почала сміятися від побаченого.
Свекруха подивилась на мене з під лоба. Це кінець, подумала я, я її розлютила. А вона досить злопам’ятна жінка.
– Як Артем? – спитала я.
– В тебе совість є? Він цілий день був сам вдома, хворий. А ти й ще з роботи затримуєшся. Ще дружина, – відповіла свекруха.
Я нічого не говорила. Мені було дуже не приємно. Я не хотіла шукати виправдання. Та свекруха навіть не думала заспокоїтися.
Мій чоловік удав, що йому дуже зле. Насправді я також на роботі дуже втомилася та хотіла відпочити.
Я швидко знову одягла куртку та взулася і пішла геть з дому. Я йшла куди ноги несли, в невідомому і мені самій напрямку, аби тільки не чути свекруху та її сварок.
