Могла багатого чоловіка до хати привести, а натомість втратила шанс забезпечити сім’ю! От внучку виховала! Ні собі, ні рідні!

Коли мені було двадцять п’ять років, я мала вельми дивні стосунки. Хлопець здався мені ідеальним, але то не на довго.

Я прийшла на побачення до Микити. Домовилися зустрітися на пляжі. Він приніс плед, піцу, вино та чіпси. Розклав це все добро самотужки. Наливав мені трішки. Скажімо так, щоб я не злякалася і не втекла.

Микита поводився галантно. Він не тиснув на мене. Якихось дурних жартів не дозволяв собі говорити. Ми просиділи на пляжі майже до ранку. Хлопець замовив мені таксі прямо під під’їзд.

Той вечір я добре запам’ятала. На наступне побачення прийшла через три дні. Микита повів мене в кафе. Він замовив піцу та каву. Питав, чи хочу я ще чогось? Ми багато говорили, жартували і постійно трималися за руки. Я відчувала себе школяркою. Не вистачало мені таких невинних побачень.

Гроші хлопець витрачав постійно та багато. Я ніколи не діставала гаманець. Здавалося, ось він – принц на білому коні. Такий, про якого мріє кожна дівчина.

Щось було не так. Я постійно думала, де підвох? Щось було не так з Микитою, але я не розуміла, що ж саме? Все стало на свої місця на мій День народження.

Микита приніс мені великий букет троянд. Разом з ним він подарував дорогий шоколад, золотий браслет та м’яку іграшку. Дивний набір, але я щиро подякувала. Той подарунок не йшов з моєї голови увесь вечір. Дорогий браслет, а поряд – м’яка іграшка. Золотий браслет, троянди і дорогий шоколад і той ведмедик. Ну, як так?

  • Подобається?
  • А? – Не зрозуміла я.
  • Ну, ти весь вечір дивишся на іграшку. Вона тобі подобається? Я сам обирав!
  • Так, подобається. – Якось невпевнено сказала я.
  • Блін… – Микита награно образився. – Я старався, коли його обирав, а тобі не сподобалось. Мама правду казала. Добре, що вона купила все інше, інакше я б зіпсував тобі настрій.

Я завмерла на якусь мить.

  • Що ти сказав?

Микита перевів погляд на мене. Посмішка з його обличчя повільно сповзла. Нарешті він зрозумів, що сказав.

  • То це мама купила?
  • Ну…
  • Микито?

Хлопець цокнув язиком.

  • Я зараз трішки… Ну, на дні. Роботи немає. Розумієш? Ходжу на підробітки, але грошей там платять не багато. Ось мама мені допомагає. Ти не хвилюйся! Вона добра жінка та щедра. Це ж вона давала мені гроші на наші посиденьки.

«Треба тікати» – єдине, про що я могла думати.

Зусиллям волі, натягла на обличчя посмішку. Говорила буденним тоном.

  • Ну, нічого страшного! В житті різні ситуації бувають. Тим паче, ти ще молодий. В тебе все попереду. Для цього ж і потрібні батьки, щоб допомагати.

Микита розслабився. Він знову посміхнувся.

  • Яка ти в мене класна! А я вже почав нервувати, що ти мене кинеш. Добре, що ти не така, як інші дівчата.

Я кивала головою, посміхалася і думала, як втекти. Нарешті, придумала.

  • Ой, мені потрібно терміново подзвонити! Мама хотіла мене привітати, а я слухавку не брала! Збиралася до тебе, котику.
  • Навіщо виходити? Говори тут.
  • То я ще буду палити. Забув?
  • А, точно! Ну, йди. Я чекаю на тебе.

Як тільки я вийшла з ресторану, то одразу втекла додому. Йшла новим маршрутом, про який Микита не знав. На половині дороги, різко змінила дорогу і побігла до бабусі. Вона жила в іншому кінці міста. Не судіть мене, будь ласка. Я була молода. Боялася поговорити з хлопцем віч-на-віч. Нервувала, що він прийде до мене додому.

Посиділа в бабусі декілька днів. Весь той час, Микита дзвонив мені і писав. Я не брала слухавку.

Бабуся дивилася на це все спідлоба:

  • Могла багатого чоловіка до хати привести, а натомість!..
  • Бабусю!
  • От внучку виховала! Ні собі, ні рідні!
Оцените статью
Могла багатого чоловіка до хати привести, а натомість втратила шанс забезпечити сім’ю! От внучку виховала! Ні собі, ні рідні!