Я вірю, що є люди, які призначені нам долею. Головне не пропустити свою половинку, а як знайдеш ніколи не відпускати.
Одного ранку я пішов на пробіжку на стадіон і по дорозі наштовхнувся на жінку, яка тримала за поводок собаку.
– Вибачте, я не хотів.
– Нічого страшного. – сказала жінка.
– У вас дуже гарна собака. Порода лабрадор-ретривер?
– Так.
Я пильно дивився на жінку вона була дуже гарною: довге чорне волосся, красива усмішка, а колір очей не міг побачити, бо вона була одягнута у чорні окуляри.
Згодом я зрозумів, що вона нічого не бачить. Жінка йшла за собакою, який був її поводирем. Я продовжив пробіжку і ввечері уже зовсім не пам’ятав про незнайомку.
На наступний день я вирішив знову пробігтися по стадіону і побачив ту саму жінку із собакою.
– Доброго ранку.
– Доброго ранку. – відповіла жінка.
Вона впізнала мій голос і згадала, що вчора я випадково зачепив її під час пробіжки.
– Ви кожного дня гуляєте?
– Так, – відповіла жінка.
– А як вас звати?
– Наталя.
– А я Олег.
– Чи можна вас запросити на побачення?
Жінка погодилась зустрітись на наступний день і сказала, свою адресу за якою було потрібно її забрати.
Я приїхав до неї з великим букетом троянд, ми сіли у мою машину і поїхали у ресторан.
Мені було незвично бути на побачені з незрячою жінкою. Вона руками пробувала на дотик де лежить виделка, тарілка і келих. Усі відвідувачі дивились на нас.
Після побачення я відчував себе дуже щасливим, бо виявилось у нас багато спільних захоплень. Наталя виявилась цікавою співрозмовницею і я запропонував їй зустрітись ще раз.
Ми гуляли містом та ходили на концерти класичної музики. Після двох місяців зустрічей я запропонував жінці вийти за мене заміж і вона погодилась.
Потрібно було познайомити жінку з батьками. У неділю Наталя приїхала до моїх батьків. Коли вони дізналися, що вона нічого не бачить, то дуже здивувались, не про таку невістку вони мріяли. При ній вони нічого поганого не говорили, але після того як я її відвіз додому до мене подзвонила мати і почала відмовляти від стосунків з цією жінкою.
– Ти хочеш, щоб усі на тебе зглядалися коли ти будеш йти з нею за руку. Чи хочеш сліпих дітей? – сварилась Валентина Іванівна.
Я вирішив не звертати увагу на слова матері, головне, що ми з щасливі разом, а думка оточуючих мені не важлива.
Ми з Наталею одружились. Батьки перестали зі мною спілкуватися і навіть не прийшли до мене на весілля.
Я турбуюсь про дружину: допомагаю їй підбирати речі, завжди тримаю за руку коли гуляємо разом. Коли бачу щось цікаве, то пробую словами їй описати. Ми їздили на море, я розповідав як виглядають хвилі і захід сонця. Вона навчила мене прислухатися до звуків і відчувати через дотики. Я колись не звертав увагу на звуки, але тепер я розумію, як по різному можуть звучати слова, спів пташок та шум хвиль. У звуках також є своя краса.
Через рік вона народила мені донечку. Дівчинка здорова і добре бачить. Вона у мене дуже розумна і завжди допомагає матері.
Батьки через три роки після нашого весілля вирішили знову спілкуватися зі мною. Вони зрозуміли свою помилку і прийняли невістку.
