Я одружився коли мені було двадцять два роки. Я був змушений погодитися на цей шлюб, бо моя дівчина чекала від мене дитину. Минуло двадцять років і я жив з нею, бо хотів бути поряд з дітьми. Зараз дочка і син виросли та живуть окремо. Наталя один раз в місяць приїздить у гості, а син завжди зайнятий і живе окремо, тому тільки телефонує до мене.
Я ненавиджу себе, бо жив багато років з людиною, яку не кохав. А зараз мені уже сорок два роки і коли я дивлюсь на своє відображення, то бачу старого, зморшкуватого чоловіка. Моя молодість минула, а так і не зміг відчути справжнє кохання.
Я присвятив себе дітям і дружині, а зараз діти виросли і живуть окремо, а дружина пішла до іншого.
Коли ми одружувалися, то гості зразу здогадались, що Олена вагітна і розписуємось, бо змушені це зробити, а не через кохання. Ми з майбутньою дружиною зустрічались три місяці і вона мені сказала, що чекає на дитину. Я вирішив запропонувати їй вийти за мене заміж і вона погодилась.
У нас народилась донечка і я зранку до вечора працював, щоб моя дружина і дитина мали все необхідне.
Дружина на мене ображалася через те, що я увесь день проводжу на роботі, а вона має сама доглядати за дитиною. Я розумів, що їй важко, але не міг бути вдома, бо потрібно було заробляти гроші.
Минуло два роки і дружина сказала, що чекає на другу дитину. Я був дуже щасливий, але Олена була нещасливою, вона не хотіла ще одну дитину. Жінка говорила мені, що хоче зробити аборт, але я її відмовив.
Я вирішив знайти ще одну роботу, щоб ми змогли жити краще. Кожну вільну хвилину я проводив з своїми дітьми. Старався з ними гуляти, їздити на екскурсії, ходити в кіно і читав їм казки на ніч. Я хотів, щоб у них було щасливе дитинство.
Дружина постійно жалілась, що втомлена і говорила, що більше не хоче прибирати, готувати і доглядати за дітьми.
Двадцять років минулого дуже швидко і кожного дня я багато працював. Я відчував себе конем запряженим в упряж, який постійно оре поле. Якщо коротко розповіси, як проходив у мене день, то зранку я прокидався готував сніданок для себе і своєї сім’ї. Відводив дітей у садок, а потім коли вони підросли, то у школу. А потім до двадцятої години сидів у офісі. Приходив дуже стомлений додому і приділяв увагу дітям. Читав з ними книги, гуляв і розповідав цікаві історії. Син і дочка любили проводити час зі мною, вони завжди говорили, що в них найкращий батько і вони мене обожнюють.
Я завжди хотів, щоб об мої діти мали хорошу освіту, тому ми з дружиною віддали їх у приватну школу і на гуртки. Щоб оплатити їх навчання потрібно було багато грошей, тому я працював на двох роботах і брав додатковий підробіток додому.
Мені ніхто не подякував за мої старання. Дочка вийшла заміж і народила дитину, а син має свій бізнес, тому зранку до вечора є на роботі. Живуть вони окремо, далеко від мене, тому я їх майже не бачу.
Дружина зараз живе з новим чоловіком. Каже, що кохає його і з ним дуже щаслива. А я нікому не потрібний, відчуваю себе розбитим і самотнім.
Я вже три роки живу сам і тільки діти інколи цікавляться, як у мене справи. Телефонують вони до мене тільки через те, що жаліють мене, а не через те, що їм дійсно цікаво.
Мої колеги говорять, що я дуже гарно виглядаю на свій вік і ще можу зустріти хорошу жінку. Але я не можу довіритись новій жінці, бо боюсь, що вона може мене покинути, як і колишня дружина.
Я зрозумів, що не потрібно було мені працювати з ранку до ночі на роботі, а ввечері долаючи втому бавити дітей. Бо вони не оцінили мою працю, син і дочка виросли і я їм більше не потрібен.
Дружині я завжди приділяв мало часу, бо мав багато роботи. Вона знайшла чоловіка, який її цінує і має час на неї. Для чого я працював ці роки? Чому я не цінував себе?
Я розумію, що я зараз нікому не потрібний дідусь, який випрошує у дітей трішки уваги. Не знаю, як мені жити дальше.
