Мені шістдесят вісім років і я уже на пенсії. Останнім часом я почала замислюватись про своє життя і як я його прожила. Я зрозуміла, що не все про що мріяла я здійснила і могла я жити набагато краще. Лише зараз я бачу, що витрачала свій дорогоцінний час на непотрібні речі і тому тепер я стараюсь жити тільки для себе.
Я здорова, розумна і самодостатня жінка, тому я можу собі дозволити жити, як захочу. Уже давно я перестала переживати, що про мене подумають інші і роблю усе, що мені заманеться. І знаєте, я стала щасливішою, а моє життя різноманітнішим. Колись я жила для чоловіка, а потім для дітей, а про себе не дбала. Тепер настав час для себе жити. Можете мене осуджувати, але я хочу, хоч зараз бути щасливою.
Два тижні назад я вигнала свою дочку і зятя з квартири, сказала, щоб більше не приходили, бо не хочу їх бачити і спілкуватись із ними. Вони самі винні, бо вони уже давно вирішили, що мені уже не потрібно нічого. Я бачу це у їхніх вчинках і словах. Я живу двокімнатній квартирі та недавно вони викинули мої меблі і купили нові та зробили ремонт. Вони навіть не поцікавились чи можна усе змінювати і чи мені подобаються кольори шпалер. Я запитала: «Чому ви керуєте у моїй квартирі?». А вони відповіли: «Що найближчим часом вони будуть тут жити, бо мені ще не довго залишилось».
Я терпіла довго, але коли вони викинули мою улюблену шафу і поклеїли у моїй кімнаті рожеві шпалери я не витримала та забрала у дочки ключі від моєї квартири. А вона почала вимагати свою частину від мого житла, але за документами вона не має права на неї. Я їй її залишу, але не зараз, нехай живе у орендованій квартирі, а до мене навіть не приходить.
З мене досить, хоч у останні роки свого життя я не буду нікого терпіти. Дочка доросла і сама нехай себе забезпечує, а я не повинна віддавати частину своєї квартири завчасно.
Мої знайомі не розуміють мене, вони завжди допомагають своїм дітям і онуків няньчать. Вони бояться відмовити своїм дітям і я знаю, що кожна з них у глибині мені заздрить, бо навіть у останні роки життя вони мають догоджати своїм рідним, а я вільна і нікому нічого не винна.
Можливо, колись я буду хворою і немічною та пожалію про свій вчинок. Але зараз я щаслива і не хочу відмовлятись від цього відчуття.
