Моя донька вийшла заміж у сусіднє село. Самі познайомилися і вирішили зіграти весілля. Жити почали у сватів, бо так захотів чоловік. Спочатку все було добре. З дітьми не спішилися, бо ще не стояли впевнено на ногах. Ми не вмішувалися і дали їм волю.
Коли почали жити разом, стало відчутно, що грошей постійно бракує. Почалися сварки, взаємні звинувачення. Свати почали нарікати на мою Таню, що вона мало заробляє і нічого не хоче робити для сім’ї, а натомість багато їсть і багато грошей тратить. Закінчилося все тим, що Таня махнула на все рукою, зібрала речі й поїхала на заробітки в Німеччину.
Свати не були проти, навіть, зраділи спочатку. Але тут вже я мовчати не стала. Я сказала свасі все, що думаю про цю ситуацію. Де такій молодій дівчині самій їхати на заробітки в чужу країну!? Хто таке бачив? Але донька мене не послухала і поїхала. А я молилася цілими ночами, щоб у неї там все добре було, щоб не втрапила у якусь халепу.
Вже пізніше я зрозуміла, чому вона так поспішно все лишила і поїхала — вона втекла з тої сім’ї, втекла від чоловіка, бо не все так добре було, як здавалося.
Таня працювала і передавала гроші. Зять на ті гроші купив машину і все, ніби, налагодилося. Але, з часом, перестали приїжджати посилки та гроші. Донька зателефонувала і повідомила, що познайомилася з молодим німцем, заможним і нежонатим. Спочатку він до неї довго приглядався. Таня доглядала за його батьками. Але потім обоє закохалися і почали жити разом.
Я була шокована почутим. Питаю її, а як же Петро? А вона мені у відповідь:
— Мамо, я не можу з ним жити, він мені дихати не дає, контролює постійно і дорікає, що я не працюю, а його гроші трачу. Він зовсім не той Петро, якого я знала до весілля.
Моя Таня працьовита і спокійна. А ще, красуня. Це і допомогло їй на чужині знайти своє щастя. Нам було тривожно за неї, як-не-як, чужа країна, мова, люди. Але вона призвичаїлася до того темпу життя і сказала, що в неї все буде добре.
Але що зі сватами? Вони запідозрили, що сталося щось погане. Почали телефонувати нам, розпитувати. Я порадила свасі не вмішуватися, хай діти розбираються між собою.
Проте, “кота в мішку не втримаєш” — свати дізналися про те, що Таня уже не хоче до них повертатися. Стався справжній переполох! Зять сказав, що розлучення не дасть. Нехай вже негайно повертається додому. Я не витримала і сказала йому, що це він повинен був їхати на заробітки й заробляти гроші, якщо він хотів зберегти сім’ю. А ще запитала, чи любив він мою доньку колись. Бо так виглядає, що любов’ю між ними й не пахло. Він хотів багато грошей і через те втратив дружину. А тепер хай працює і заробляє!
Але бачить Бог, ми не хотіли, щоб вона кудись їхала. Тому, нашої вини в тому, що розірвався шлюб, немає. Та й Таню нічого тут не тримає. Почне своє життя спочатку. Ми її завжди підтримаємо, бо любимо. Будемо чекати її з чоловіком у гості. Але перше треба якось вирішити цю всю ситуацію.
