Ми з дружиною розійшлися 5 років тому не дуже мирно. Але я на Юлю зла не держу. Колись була закоханість, любов, здавалося, що назавжди. А вийшло, що то була не любов, а тільки міраж.
Рішення про розлучення ми прийняли спільно — розуміли, що жити далі під одним дахом не можемо. Це робилося заради донечки Даринки. Ми просто не хотіли, щоб вона росла у такій атмосфері, де батьки постійно скандалять, виясняють стосунки й хто що має робити. Ми з дружиною в якийсь момент усвідомили, що серед всього цього, серед цих сварок, забули про дитину.
Після розлучення Даринка залишилася з мамою, а я можу бачитися з нею у визначені судом дні. Даринці вже 10 років, вона вже доросла і все розуміє. Вона любить нас обох однаково і по-своєму. Я виплачую аліменти з першого дня і ще допомагаю, чим можу, купляю все, що потрібно.
Нещодавно я познайомився з дівчиною, у нас виникла симпатія. Я вже дуже хотів мати сім’ю, затишок, а може ще й синочка. Але дізнався, що Ольга не може народити дитину через якусь хронічну хворобу. Але й Оля не була налаштована на серйозні стосунки. У нас з нею була чимала різниця у віці й тому, вона мене не розуміла. Ми розійшлися і я залишився знову сам.
На днях почув плітки, що моя колишня дружина Юля вагітна і скоро народжуватиме. Ця новина для мене стала несподіванкою, бо знаю, що Юля не хотіла більше дітей і не збиралася родити. Мені стало цікаво, хто ж зміг її переконати настільки, що вона ризикнула своєю фігурою. Юля дуже дорожила своєю ідеальною фігурою і, як на мене, надто багато часу та уваги приділяла своїй зовнішності. Раніше мені це подобалося, але пізніше почало дуже дратувати. Через це і розійшлися.
Одного разу я прийшов до Даринки й вирішив, що це чудова нагода розпитати в Юлі, як так сталося. Під час зустрічі вона виглядала розгубленою і безпорадною. Пояснювати щось чи поділитися зі мною не відважилася, але я відчув, що Юля рада нашій зустрічі. Як не дивно, але я виявився найближчою їй людиною. Вона розплакалася і попросила допомоги.
Її кавалер виявився боягузом і втік, як тільки дізнався про вагітність. Не знаю, чому, але я порадив Юлі дати дитині моє прізвище та по батькові й, як зміг, заспокоїв її. Десь глибоко в душі я відчув, що був би не проти, щоб ця дитина була моя.
Повернувшись додому, я довго не міг заспокоїтися. Мене турбували різні думки, але одне я відчував добре — хвилювання за Юлю та її дитину. Зранку я прокинувся з думкою, що у мене буде син. Я був впевнений, що то буде син.
Так і сталося: Юля народила сина. Я забирав її з пологового і був щасливий, що доля повернула мені сім’ю чи то мене в сім’ю. Не знаю, чи зможемо ми з Юлею почати все спочатку, але сина я усиновлю і, якщо треба, буду сплачувати аліменти.
