Нещодавно до мене подзвонила моя колишня теща, щоб поцікавитися, як я поживаю. Я знаю, що її дуже болить серце через те, що ми з її донькою розійшлися. Вона була щаслива, коли ми були разом і чекала на внуків. Але, на жаль, ми з Людою не вжилися разом.
Коли я одружився з Людмилою, ми стали жити у її квартирі. З нами була Ольга Петрівна — моя теща і просто неймовірна жінка, без перебільшень. Добре й мирно ми жили близько року, але потім все змінилося, особливо Люда. Вона стала нервова, постійно затівала сварки на пустому місці. Люду не влаштовувало, що я мало заробляв, що в нас машина старої моделі, що я її не возив кожного місяця на відпочинок, не зустрічав з букетом квітів після роботи й занадто контролював її життя, мовляв, вона до такого не звикла.
Але мене цікавило, на що вона розраховувала, коли виходила за мене заміж? Вона знала що я такий, який я є, що я нічого від неї не приховував, не обіцяв їй золоті гори, а просто любив і казав, що робитиму все можливе, щоб ми були щасливі. До чого були всі ті претензії вже після весілля? Треба було розставити всі крапки над “і” ще до того, не доводити до шлюбу, так ми б не псували одне одному життя й нерви.
Навіть Ольга Петрівна не розуміла, що з донькою коїться, вона часто дорікала Люді, що та до мене через дрібниці прискіпується.
Зрештою, я не витримав і сказав, що подаю на розлучення. Ольга Петрівна просила мене не руйнувати сім’ю, помиритися і всяке таке. Але сім’ю зруйнував не тільки я, а й Люда, а точніше її зрада.
Коли ми востаннє виясняли стосунки, колишня проговорилася мені, що вже давним-давно мені зраджувала, що Юра, її новий коханий, робить для неї набагато більше, ніж я, що він красивіший і багатший. Наступного дня я з’їхав з їхньої квартири, а Юра з Людою одразу стали жити разом.
Жаль мені було тільки, що з Ольгою Петрівною так і не попрощався нормально. Ми з нею за весь час подружилися, по вечорах любили сісти собі, поговорити про життя. Коли я збирав сумки, я сказав їй, що завжди чекатиму її в себе в гостях і буду радий кожному її дзвінку.
З того часу пройшло вже кілька років. Я вдруге одружився, моя дружина народила доньку і в нас все чудово. Але я не забув про свою першу тещу. Я запрошував її до себе, але вона так і не приїхала, лише час від часу дзвонила. Так і цього разу, подзвонила, щоб ніби поцікавитися, що я поробляю, а насправді пожалітися на своє життя. Бідкалася, що Люда вже й з Юрою розійшлася, що набрала кредитів, роботу втратила, тепер їм колектори жити не дають, що Люда постійно з нею скандалить і грозить з квартири вигнати.
Я задумався над тим, що мені жаль Ольгу Петрівну. Вона не заслужила такої старості. Можливо б і взяв її до себе жити раніше, але тепер у мене своя сім’я і я живу у квартирі моєї дружини. Мені залишається тільки вислухати її й підбадьорити, але так хочеться зробити для неї щось більше…
