У мене є тітка, звати Олена. Колись вона була молода й красива. Причарувати чоловіка й вкрасти його з сім’ї — для неї не склало б ніяких трудностей. Вона так і зробила. А коли Іван вже був її чоловіком, вона підмовила його і вони разом вигнали з квартири його колишню дружину Іру з двома маленькими дітьми. Квартира була Іванова, а жінка і діти так і не прописалися туди, бо Іра довіряла своєму чоловікові. Вона сподівалася, що вони з Іваном житимуть довго й щасливо. А вийшло по-іншому.
Тітка Олена вирішила, що її краса — то страшна сила. Вона посміла зробити дітей сиротами й відібрати у них ще й житло. Ми так і не знаємо, як склалася доля Іванових дітей. Він ніколи не цікавився, як вони жили й де. Моя мама не любить згадувати той час, бо відчуває свою вину через те, що не зуміла зупинити ту жорстокість стосовно дітей й колишньої жінки.
Тітка Олена завжди поводилася зверхньо, вона відчула владу над Іваном. Але так тривало недовго. Іван стомився від такої любові, йому захотілося спокою та затишку. Він розумів, що назад вже дороги немає. Та й тітка Олена його так легко не відпустить. Змирився з долею і почав випивати.
Тітці та квартира почала здаватися малою. Вона підмовила Івана почати будівництво нового будинку, з розмахом. Проте, він почав хворіти й за деякий час його не стало. Олена не могла повірити, що житиме сама. Ця втрата збила її з ніг.
Вона змінилася, закрилася в собі, майже з дому не виходила. А через два роки народила сина. Хто батько — ніхто не знав, адже побачити її на людях було складно, а про те, що вона мала стосунки й була вагітна, здається, взагалі ніхто не знав. Одне було зрозуміло точно — сина вона сама виховуватиме, бо батька його немає.
Жила з сином бідно, економила на всьому. Не купляла ні одягу, ні нормальної їжі. Будувала будинок з останніх сил, хоча мала де жити. Іван залишив їй квартиру.
Син її виріс і нещодавно одружився. Привів молоду дружину. Спочатку все йшло добре, але жити разом з тіткою молоді не змогли. Вона — егоїстка, мовчазна і недоброзичлива. Все їй було не так. То діти багато їдять, то гроші не вміють економити, то нічого не роблять для дому. Молода невістка не змогла цього довго терпіти й пішла від них.
Але біда одна не ходить — Олена занедужала. Поклали її в лікарню й лікарі визначили, що їй потрібен цілодобовий догляд. Тоді син відмовився забирати матір додому. Заявив, що вона нікому спокійно жити не дає, а він тільки-но налагодив стосунки з дружиною. Наказав, щоб матір відправили у притулок. Вся родина була шокована. Олена має дві квартири, а на старість житиме в притулку.
Мені на думку спали мамині слова, які я ще дуже давно від неї почула: “сьогодні Олена забрала хату у дітей, а колись діти виженуть її з хати”. Так і склалося. Єдиний син не хоче доглядати маму, яка все життя працювала заради нього. Але, якщо подумати, це справедливо. Колись вона не пожаліла тих дітей, хто знає, як склалася їхня доля!? Не можна красти чужого щастя, бо так свого не побудуєш!
