Мені вже 25, але я досі ображена на свою матір.
Мама виховувала мене сама, батько залишив нас і пішов до іншої. Це сталося, коли мені було 11 років. З того часу мама почала ненавидіти мене і все, що пов’язано з моїм батьком. Я ніколи не розуміла, в чому моя провина.
Одного разу мама витворила таке, що назавжди закарбувалося мені в пам’яті.
11 клас, я — випускниця. Про випускний вечір мама сказала забути. Грошей вона не дасть і не потрібно мені цього. Але на той час, мені це здавалося однієї з найважливіших подій в моєму житті. Я не могла його пропустити. Кожен день слухала, як дівчата пліткують про зачіски й плаття для випускного і ледь сльози стримувала.
Щоб не бути залежною від мами, я вирішила знайти собі роботу після школи, щоб заробити грошей. Найнялася роздавати листівки, трохи тато допоміг. Через півроку я назбирала грошей. Сказала про це мамі. Вона ніяк не відреагувала. Тільки посміялась з мене.
До випускного вечора залишалося менш як місяць. Я сподівалася хоч на якусь підтримку з маминої сторони. Попросила поїхати зі мною купити сукню. Але вона відмовилася. Мені не залишалося нічого іншого, як готуватися до всього самій.
За день до випускного вечора я сильно посварилася з мамою, вже навіть не пам’ятаю, з чого все почалося. Ми наговорили одна одній дуже багато образливих слів. Я й досі не розумію, чим провинилася перед нею. У неї була депресія після зради тата. Але я старалася завжди обійняти її, хотіла говорити з нею, щоб вона не думала ні про що лишнє. Натомість мама завжди мене “відштовхувала” від себе, зводила між нами стіну. Напевно, вона хотіла залишитися на самоті, а тут я зі своїми обіймами.
Наступного ранку, в день випускного, я прокинулася і побачила, що моя сукня вся порізана, а на підлозі лежать ножиці. Я одразу зрозуміла, хто це зробив. Мені набридло це все терпіти.
Я сказала їй, щоб почекала ще місяць до закінчення школи, тоді я складу іспити й вона нарешті позбудеться мене. На випускний вечір я все ж пішла. Одягла стару сукню і пішла.
Але зробила для себе висновок на все життя — коли у мене з’являться діти, я ніколи не буду звинувачувати їх у своїх помилках. І як би мені складно не було, мої діти ніколи не будуть страждати через мене.
