Моя Надійка стояла в сль 0зах, тримаючи свій велосипед, а з іншого боку його вир ивали моя дивакувата подруга з її донькою.

У мене є подруга Галя. Ми з нею живемо по сусідству, обоє заміжні й виховуємо донечок.

Галя дивакувата. Вона знає все про всіх: хто помер, у кого весілля, хто народив. Але, як на мене, для 25-ти річної жінки не пасує таким займатися. Жінко, в тебе дитина, краще піди з донечкою букви повчи, а не трать час на всякі плітки. Вона й мене у це втягує. Може подзвонити о 7 ранку, щоб сказати, що хтось помер, чи запитати про якусь доньку двоюрідної сестри тітки Валі.

Інший прояв дивакуватості Галі — повторювати все за мною.

Річ у тому, що наші донечки народилися з різницею у 2 дні. Моя Надійка старша. Ще не було такого, щоб я щось купила своїй донечці, а Галя не повторила за мною. Я не проти, нехай купляє, але не таке ж саме. Наприклад: моя мама на день народження своєї внучки купила їй дитячий велосипед, такий гарний, рожевий. Наступного дня, зранку, Галя розривала мій телефон питаннями про цей велосипед. Не пройшло й кількох годин, як її Маруся їздила на точнісінько такому ж велосипеді. Іншого разу я поїхала й купила донечці кросівки на осінь. Галя вже тут як тут із запитаннями, де я їх придбала. І що ви думаєте? Вже до вечора Галя скинула мені фото таких самих кросівок, що вона купила своїй Марусі.

І так з усім! Вона просто контролює кожен мій крок і повторює за мною! Я раніше була дурна і все їй говорила, а потім мене це почало дратувати.

Нещодавно вона накричала на мою доньку ні за що.

Я зазвичай не відпускаю свою Надійку з подвір’я, бо хвилююся та оберігаю її. Але того дня мені потрібно було з’їздити у лікарню, щоб забрати результати аналізів. З дитиною, як на зло, не було кому посидіти — всі на роботі. Тут прийшла Галя і сказала, щоб я привела свою Надійку до неї, вона пригляне, заодно діти разом пограються. Виходу у мене не було і я погодилася.

По дорозі додому, наближаючись до подвір’я Галі, я почула крики й такі слова:

— Надя, я кому сказала! Віддай Марусі її велосипед! Це її! Ти маєш свій вдома! Що за вперте дівчисько!

Я злякалася і побігла виясняти, що трапилося. Моя Надійка стояла в сльозах, тримаючи свій велосипед, а з іншого боку його виривали Маруся з Галею. Як тільки Галя мене побачила, одразу почала нарікати на мою доньку, що та, мовляв, речі її доньки відбирає і показала поглядом на велосипед.

Я подивилася на велосипед, а потім на Галя і кажу їй:

— Ти геть здуріла, чи може читати не вмієш? На велосипеді є наклейка “від бабусі, любій Надійці”. Може спочатку розберешся, а не кричатимеш на мою дитину?

Я була зла. Дуже зла. Не змогла втриматися і накричала на них.

— Чекай, а де тоді наш велосипед? — запанікувала Галя.

— А я звідки знаю!

Галя побігла до хати й через хвилину винесла велосипед своєї Марусі. А потім почала ніяково виправдовуватися, мовляв, вона переплутала, вони одинакові й всяке таке.

Я взяла дитину за руку, взяла велосипед і ми пішли з того подвір’я. Вже місяць Галя не дзвонить і не пише. Хоч трохи спокою маю!

Оцените статью
Моя Надійка стояла в сль 0зах, тримаючи свій велосипед, а з іншого боку його вир ивали моя дивакувата подруга з її донькою.