Моя подруга Галина все життя прожила в місті. Діти уже повиростали й живуть окремо. А Галина надумала собі купити хату в селі.
Вона з дитинства любила їздити до бабусі з дідусем в село, допомагала їм вирощувати городину. Вона мріяла, коли вийде на пенсію, мати невеликий будинок, ділянку і своїми руками щось вирощувати. Чоловік підтримав її задум й вони удвох придбали собі хату в селі.
Радості було без меж! Раділи, планували що й де будуть садити, сперечалися за кожен метр. Чоловік перекопав город, все посадили й посіяли. Вони дуже клопітно біля того городу ходили, обробляли, обприскували від шкідників, кожного вечора все підливали. Словом, багато часу й сили вклали у цю справу. Вже наступного сезону можна було збирати перший урожай малини й суниці. Тішилися з того, що дітей зимою буде чим почастувати. Вже всім пообіцяли малинового варення приготувати.
Одного жаркого літнього дня Галині треба було в місто по справах з’їздити. Чоловік погодився її відвезти. Зранку зібралися, поснідали й виїхали.
У селі ж нічого не приховаєш — все у всіх на виду. Так і цього разу було. З сусідами, ніби, добрі відносини були. Навіть господиня, що продала їм хату, переконувала у тому, що в них будуть чудові, неконфліктні сусіди. Тому їхали спокійно й за свою хату не переживали. А тим більше за свій урожай.
У місті затрималися трохи довше, ніж збиралися, бо зустрілися зі своїми старими друзями. Вони розпитували про їхнє нове життя, а Галина, натомість, дуже спішилася повернутися додому, до своїх буденних справ.
Коли поверталися в село, раділи, що нарешті вирвалися з того задушливого міста. Під’їхавши до свого подвір’я, чоловік вийшов з машини, щоб браму відкрити й заїхати. Він зайшов на подвір’я й закляк на місці. Галина побачила, що щось збентежило її Петра, швидко вилізла з машини й підбігла до нього. Те, що вони побачили, вразило їх у саме серце.
Вони побачили повністю знищені грядки з городиною. Хтось, дуже недоброзичливий, нещадно поламав усі кущі малини, потоптав і повиривав з корінням кущі суниці, а ще, поламав молоденькі саджанці вишень. Словом, так, ніби по їхньому саду ураган пронісся.
Галина з чоловіком не могли прийти до тями — кому ж таке спало на думку зробити? З сусідами вони не сварилися, нікому ні в чому не відмовляли. Навпаки, всім допомагали й усіх пригощали. Чому ж з ними так жорстоко вчинили? Було боляче й образливо.
Галина подумала, що треба поговорити з сусідами. Вони ж повинні були щось бачити. Але, як на зло, в них тоді нікого не було вдома. Галя з Петром посідали в хаті. Вона мовчала, а чоловік хотів перевести все у жарт.
І тут у двері постукала молода сусідка зі своєю донечкою Марусею. Зайшовши в хату, сусідка просила вислухати її доньку. Малеча розповіла, що бачила, як сусідські хлопчиська хазяйнували на нашому подвір’ї й це все від командування їхньої мами з бабусею. Тоді сусідка добавила, що ці сусіди — люди ліниві й заздрісні. Вчать дітей красти, а не працювати. Вони просто позаздрили, що у нас, мовляв, такий лад у господарстві, все доглянуте й акуратне. Тому й чекали моменту, щоб все зіпсувати. І попросила нас на всіх зла не тримати й не думати поганого про всіх сусідів. Бо всім дуже прикро з тої ситуації, що сталася, кожен міг бути на нашому місці.
Сусідка пішла й на душі стало легше від думки, що світ не настільки поганий, як здавалося. Тепер ми з чоловіком знаємо, від кого можна чекати зла. Надалі будемо обережніші.
