Одного дня коли я прийшла до сестри у гості, то побачила на її столі багато документів. Я запитала, що вона планує робити. А вона розповіла мені, що хоче удочерити дочку і зараз збирає документи. Я їй сказала, що підтримую її і це дуже хороша ідея.
Наталя була безплідною. Чоловік від неї пішов коли дізнався, що вона не зможе народити йому дитину.
Сестра одразу вирішила, що не буде шукати сурогатну матір. ЕКО вона також не могла зробити, бо лікарі сказали, що вона не виносить дитину.
Одного разу Наталя вирішила, що хоче піти у дитячий будинок та подивитись на дітей. Вона могла собі дозволити сама виховувати дитину, бо добре заробляла і мала власне житло.
Самотньою сестра не хотіла бути, а іншого чоловіка не бажала шукати. Вона розуміла, що він покине її після того, як він дізнається, що вона безплідна. Для неї всиновити дитину було єдиним виходом.
Я була дуже щасливою за неї і дуже пишалися таким вчинком, бо я б ніколи не наважилась всиновити дитину. Адже виховувати чужу дитину – це дуже велика відповідальність.
У дитячому будинку їй сподобалась маленька дівчинка, її звати Світлана. Їй чотири роки. Батьки цієї дитини загинули у автокатастрофі. Наталя дуже раділа, що буде мати дочку і завжди мені розповідала новини про дівчинку. Коли вона забрала дитину додому, то одразу приїхала з нею до мене додому, щоб нас познайомити.
Ми вечеряли у кухні та весело розмовляли. А через декілька хвилин дівчинка почала хитатись на стільці і я їй сказала, щоб вона так не робила, бо впаде і вдариться. Моя сестра сказала, що я не маю права її дитині робити зауважень і через це ми посварились.
Зараз Наталя зі мною не розмовляє. Мені дуже образливо, що вона так відреагувала, бо я нічого поганого дівчинці не сказала. Я тепер не знаю, як помиритись зі сестрою.
