Тиждень для мене виявився напруженим. А все через мій ювілей. Я заздалегідь взяла відгул на роботі, щоб приготуватися до приходу гостей. І домовилася зі сестрою, про те, що вона забере свого сина та мою доньку з садка і вони всі разом приїдуть до нас. Ми часто так робили, бо наші діти ходять в один і той самий садок.
А того дня Марія приїхала сама, без наших дітей. Я впустила її у квартиру, вона почала клопітливо роззуватися, знімати пальто, при тому щось розповідала, емоційно махаючи руками. Я її перебила й питаю:
— Марія, спокійно! А де діти?
— Які діти? — розгублено запитала вона мене.
— Та наші! Андрійко та Юля! Ти забула, що мала їх забрати?
Ми обоє стояли й мовчки дивилися одна на одну і раптом Марія усвідомила, що вона геть зовсім забула про дітей. Вона швидко почала одягатися назад, пояснюючи, що в неї якийсь божевільний день і вибігла з квартири зі словами “скоро будемо”. Добре, ще пізно не було й дітям не довелося довго чекати.
Через півгодини Марія разом з дітьми примчалася додому, а за нею мій чоловік. Діти нічого не зрозуміли, але зате ми добряче понервували.
Марія зайшла до мене на кухню й почала виправдовуватися, чому так сталося. Насправді, вона просто за них забула, забігалася зі своїми справами, з роботою і забула. Зрештою, зі мною теж таке може трапитися. Чоловік заспокоїв нас і сказав, що все обійшлося, тому не потрібно себе накручувати.
А потім прийшли гості й ми швидко забули про той інцидент.
