Мене звати Василина і я мати двох дітей. Сина і дочку я виховую сама, бо чоловік мене покинув дев’ять років назад. Моєму сину – чотирнадцять років, а дочці – шістнадцять років. Після того, як чоловік поїхав від нас мені довелося самостійно дбати про дітей.
Мої діти завжди були добре виховані і слухняними. Дочка закінчила дев’ять класів і вирішила піти вчитись в художній коледж. Я за нею дуже сумувала, бо навчальний заклад знаходився далеко від нас іншому місті. Спочатку вона приїжджала до мене декілька раз у місяць, а згодом все рідше.
Одного разу Наталя сказала, що не може приїхати додому і на літні канікули також не з’явилась. Ми з нею спілкувались телефоном і дочка мені розповідала, що знайшла роботу та підробляє у вільний від навчання час. Я за неї зраділа і сподівалась, що вона знайде час до мене навідатись.
Три тижні назад до мене подзвонили у двері і відчинила, а на порозі побачила дочку з немовлям на руках.
– Доброго дня, мамо!
– Доброго дня, я не очікувала, що ти приїдеш. Звідки в тебе дитина?
– Це моя дитина. – сказала донька та поцілувала в щічку немовля.
Я була шокована, яка дитина. Як шістнадцятилітньої дівчини може бути дитина? Чому я нічого не знала про її вагітність? Це якийсь кошмар! «Можливо, я сплю» – подумала я і вщипнула себе за руку. Це був не сон я відчула біль і зрозуміла, що моя дочка дійсно принесла додому немовля.
– Розкажи, як так сталось, що ти народила дитину і я про це нічого не знала?
– Я розкажу тобі все. – сумно сказала моя дочка.
Я познайомилась з молодим хлопцем, який був на один рік старший за мене. Ми разом з ним навчались у художньому коледжі. Він був дуже розумним і гарним, я закохалась в нього з першого погляду. Згодом ми почали зустрічатися і ми були дуже щасливі разом.
Минуло два місяці від початку наших зустрічей і я дізналась, що вагітна та розповіла своєму хлопцю. Він не зрадів і сказав, що ми ще замалі, щоб мати дітей, нам потрібно подумати про своє майбутнє і попросив мене, щоб я зробила аборт. Я довго думала і вирішила залишити дитину.
Я продовжувала навчатись в університеті, а додому боялась приїжджати, бо не знала, як ти зреагуєш на мою вагітність. Чотири дні назад я народила сина і не могла з ним повернутись в студентський гуртожиток, тому вирішила приїхати додому. Я розумію, що ти будеш дуже злитись на мене, але не виганяй мене з дитиною, бо я не маю куди йти.
Наталя дивилась на мене та плакала, а я згадала себе тоді коли мене покинув чоловік з двома дітьми. Я тоді не одну ніч проплакала і нікого з близьких не було біля мене поруч, щоб мені допомогти.
– Не переживай, я тебе ніколи не вижену і допоможу тобі доглядати за сином.
Наталя перевелась на заочну форму навчання, щоб бути з дитиною, а я їй допомагала. Я бачу, що дочка дуже любить сина і добре дбає про нього.