Поруч зі мною живе старенька бабуся – Галя. Її діти живуть у великому місті, донька нещодавно народила, тому до матері приїжджала не часто. На жаль, минулого літа бабуся захворіла. Забрати діти стареньку не могли, бо самі живуть в невеликій квартирі з двома дітьми. Сусідка частенька просила мені допомогти: то в аптеку збігати, то хліб купити чи води принести. Не могла я відмовити бабусі Галі, хоча в самомі справ по горло: і господарство, і чоловік та ще й маленька донечка. Цілих два місяці я піклувалася про сусідку, навіть їжу їй приносила. Згодом старенькій стала почуватися краще. За той час вона стала мені дуже близькою, завжди розпитує про моє життя, порадить, заспокоїть.
Не так давно її відвідала донька сім’єю, закликали мою донечку гратися з ними. Маруся з радістю побігла до сусідів бавитися. Та, буквально, за дві години, повернувся засмученою.Я й розпитувати не стала, бо бачила, що дитина без настрою. Як з’ясувалося згодом бабуся Галя в той день назбирала ягід та за обідом пригостила ними свою доньку з сім’єю, а моїй Марусі жодної ягодки не дали. Після цього я вирішила не пускати доньку до них бавитися. Тиждень пробула донька бабусі Галі. Саме тоді, вони зарізали мамине поросятко, смажили на вогні свіжину, а мене сусідка жодним шматочком сала не пригостила. Та на наступний ранок донька уже поїхала до міста і сусідка ввечері стала просити мене аби я пішла в магазин та купила їй масла, бо в неї ні грама не лишилося. Я була надто втомленою і відмовила старенькі, а тож сказала, що треба було доньці про мало сказати, тоді, як вона ягодами смакувала
З того дня бабуся Галя слова доброго мені не скаже. Я не тримаю на неї образу, бо вона вже старенька та й хворіє, але чиєюсь прислугою я бути теж не хочу, особливо, коли не цінують того, що ти робиш.