Коли моїй дочці було шість років вона дуже погано їла і постійно капризувала. Мені приходилось криками заставляти її їсти і в школі вона теж не хотіла обідати. Для того, щоб вона з’їла хоч трішки мені доводилось її просити, а коли нерви здавали, то кричати на неї.
Ось одного разу я пожалілась свекрусі, а вона сказала мені, щоб ми з чоловіком поїхати відпочивати без дочки на декілька днів, а вона за цей час розв’яже нашу проблему. Ми вирішили послухати її і поїхали.
Зранку перед тим, ніж наша дочка пішла до школи бабуся їй сказала:
– Ти маєш поїсти добре в школі, бо я не буду вечерю готувати і ти залишишся голодна.
Того дня вчителька сказала Валентині Іванівні, що онучка усе з’їла навіть добавку попросила.
Коли вони прийшли додому, то дівчинка одразу запитала:
– А що будемо їсти на вечерю?
– А нічого. Ти в школі їла, тому випий стакан йогурту і лягай спати.
– Я буду голодна! Мама вчора картоплю з котлетами готувала.
– Нема картоплі і котлет! Все з’їли.
Через годину Наталя прийшла до кухні.
– Бабусю, а макарони можна зварити?
– Так.
– Ура!!! Я дуже хочу їсти макарони.
Дівчинка налила у каструлю води, а бабуся засипала макарони.
У цей вечір дитина їла, як ніколи і так повторювалось декілька днів. Коли ми повернулися, то дочка декілька днів добре їла, а потім знову почала капризувати. Ось думаю, що потрібно було взяти у свекрухи декілька уроків з психології дітей.
